Чи отримають мої юні читачі завдяки цій нехитрій повісті лише загальне уявлення про Голландію і її ресурси, справжню картину жителів і їх повсякденного життя, або звільняться від деяких теперішніх забобонів про знать і підприємців, але свою основну потребу в стилі написання вони точно задовольнять.
Чи викличе вона хоч в одному серці почуття міцної віри в Божу милість і любов, або чимось допоможе в «плетінні» життя, в якій через вузлів і заплутаність золота нитка ніколи не потьмяніє і не порветься, на молитву, з якою вона почалася і закінчилася, нарешті прийде відповідь.
ДОРОГІ ХЛОЧИКИ І ДІВЧАТКА, ЯКІ ПЕРЕБУВАЮТЬ ВДОМА:
Якби ви всі змогли бути тут зі мною сьогодні, як прекрасно ми б провели час, гуляючи цим гарним голландським містом! З яким задоволенням ми б розглядали похилені будинки, повернені на вулицю; прив'язані за вікнами маленькі перехилені дзеркала, дерев'яні черевики і розташовані поруч вози, запряжені собаками; вітряні млини удалечині; великі склади; канали, які виконують подвійну функцію вулиць і річок, і незвичайну суміш дерев і щогол, які видно звідусіль. Ах, як би це було добре! Але ось я сиджу тут, в чудовому готелі, дивлячись на все це і добре розуміючи, що навіть голландський дух, який, здається, здатний зробити все, що завгодно, не може подолати відстань і перенести зараз вас сюди. Однак, в подорожі по цим чудовим голландським містам без вас все ж є одна втіха – було б жахливо, якби хтось із вас звалився в канали; і потім ці гучні вози з важкими колесами, так далеко розташованими один від одного; що б я робила, якби кілька дюжин вас впали б під ними? І, можливо, один із самих некерованих моїх хлопчиків образить лелеку, а потім вся Голландія буде проти нас! Ні. Краще залишити все, як є. Через багато років ви один за одним приїдете сюди, щоб побачити все своїми очима.
Голландія сьогодні така ж чудова, як тоді, коли більше двадцяти років тому, Ганс і Гретель каталися на замерзлому каналі. Насправді, зараз вона ще більше чудова, тому що з кожним днем все більше впевненості в тому, що її не змиє море. Її міста виросли, і через зв'язки з іншими народами деякі її особливості зникли; але це все ще Голландія, і вона завжди буде такою – сповненою дивацтв, мужності і промисловості – сама відважна маленька країна на світі. У цьому листі я не розповім вам про її звичаї, міста, палаци, церкви, картинні галереї та музеї – все це описано в повісті – за винятком того, що вони тут такі ж, як і в цьому сприятливому 1873-му році, оскільки я побачила майже усіх їх за тиждень.
Сьогодні один американський хлопець і я, бачачи, як деякі діти заходять в старий будинок в діловій частині Амстердама, зайшли слідом за ними – і як ви думаєте, що ми побачили? Літню жінку, яка в середині літа продавала там гарячу воду і вогонь! Так вона заробляє собі на життя. Весь день вона сидить, підтримуючи торф'яний вогонь і тримаючи над ними блискучі мідні резервуари з водою. Діти, які приходять і уходять, в химерних кам'яних відрах забирають із собою чайники з окропом і шматки палаючого торфу. За це вони дають їй голландський цент[1]. Таким чином люди, які не мають можливості підтримувати вогонь в жарку погоду, все ж можуть випити чашку чаю або кави і з'їсти трохи вареної риби і картоплі.
Залишивши стару хранительку вогню, яка люб’язно попрощалася з нами, похитавши головою, і охоче поклала наші стіверси в свою велику зовнішню кишеню, ми поїхали вулицями, насолоджуючись незвичайними видовищами державного дня прання. Так, в деяких кварталах міста, далеко від каналів, на вулиці вийшли пралі виконувати свою нелегку працю. Цілі сотні їх у грубих дерев'яних черевиках, з підібраним подолом, голими руками, і щільно прилеглими очіпками, схилилися над високими дерев'яними баняками, які діставали їм до пояса – базікаючи і перучи, перучи і базікаючи – безтурботно стоячи на дорозі, і всі мили холодної водою, а не теплою, як це робимо ми. Як було б чудово для нашої старої хранительки вогню, якби тепла вода раптово увійшла в побут в ці державні дні прання!
А тепер, до побачення. Хоча ні, зачекайте! Я повинна сказати вам ще дещо. Сьогодні в амстердамській книгарні ми знайшли цю повість Ганса Брінкера голландською мовою. Це незвичайна на вигляд книга, гарно надрукована, з кольоровими малюнками, але з такими вражаючими словами, від чого мені, відверто кажучи, стало шкода маленьких голландців, які будуть їх читати.
Я ще раз попрощаюся з вами зворушливими словами нашого голландського перекладача, з якими, я впевнена, ви повністю погодитесь: Я і мої співвітчизники дякуємо тим людям, які завжди з радістю зустрічають мою роботу і чия прихильність завжди в моєму серці.
Амстердам, 30 липня 1873 року
Розділ I
ГАНС І ГРЕТЕЛЬ
Колись, давним-давно, ясного грудневого ранку на березі замерзлого каналу в Голландії, стояли,