Дід Петро обстукав підлогу по всій хаті, ставав на коліна, кректав, тріщав суглобами. Перекинувся кількома словами з бабою Анею. Поспішайте, попередив ще раз, бо пізно буде.
Брат із Сашком намучилися, розбираючи дошки, пересварилися не раз й не два, поприбивали собі пальці, але зробили. Закинули дошки подалі в бур’яни. А далі – ані руш. Довелося Ользі за діло братися.
Під стосом географічних контурних карт, майже чистих (колись випросила у вчительки), знайшла наполовину списаний зошит з хімії. Перевернула його, розгорнула з чистого аркуша і акуратним круглим почерком записала план дій, докладно розпитавши діда Петра. Він колись усе вмів і дотепер багато чого пам’ятав…
Пункт номер один. Вибрати землю більше як на півметра.
Пункт номер два. Випалити яму вогнем паяльної лампи.
Далі: залити соляркою,
засипати шаром каменю та піску,
вистелити клейонкою.
Зробити десятисантиметрову бетонну стяжку,
тоді шар пінопласту,
клейонку,
ще один шар бетону.
І аж тоді викладати нову підлогу з добре висушених дощок.
Поки Циклоп відсипався-одужував, Ольга подумки готувалася до хатньо-рятувальних робіт. Брату було байдуже. Не до того тепер, повторював, почекай.
– Вибрали землю? – запитав дід Петро, зустрівши Ольгу в магазині. Він там полюбляв сидіти за пластиковим подряпаним столиком із пляшкою пива, озиваючись до тих, хто у черзі. – Не вибрали? Дивіться, бо втратите хату…
7
Обережно повернула йому ногу, мовчки обробила ранку перекисом водню й зеленкою, підклала вати. Ну що з ним робити? Маєш собі помічника, тепер ще й з намуляною металом ногою.
– Що, боляче? – кидає на нього погляд. – А думаєш, нам не боляче?
Він здивовано дивиться на неї.
– Убиваєте за російську мову, катуєте, дітей розпинаєте. Думаєш, нам не боляче?
– Послухай… – Його ступня смикнулась. – Послухай, Ольго, так тебе звати? Тобі колись буде соромно за те, що ти зараз сказала.
– Ой-ой!
– Соромно. Тому що це неправда, це брехня несусвітня.
– По телевізору показували, – вона зібрала бинти, вату, підвелася. – І про київську хунту, і про карателів. Про фашистів зі Львова. Як у вас там головою ветерана війни у футбола грали…
– По телевізору показували?
– Розказували!
– Байки про укрів? Чули! Брехня! Думай сама. У вас он «тарілка» на даху, можете різні канали дивитися, а не одні й ті самі. І думати.
– Не розумію, – кидає йому Ольга, йдучи у літню кухню, за мить вертається.
– Чого?
– Не розумію, для чого ви прийшли на Донбас. Руки!
Він повертається до неї спиною, Ольга розв’язує йому руки (вона так убезпечується від можливих несподіванок, поки йому рану на нозі обробляє) й відходить на два кроки, тримаючи мотузку.
– Я,