– Восьминіг!– кричить хтось із залу.
«Який восьминіг?– не розуміє Джонсон-і- Джонсон.– Чому восьминіг?» Він на мить спантеличено замовкає, але не втрачає хвилю і знову пірнає в барвисте пурпурове проповідницьке гівно: правильно, ти— дитя Боже! Усі ми діти Божі! Господнє одкровення в кожному з нас (Кожному з вас,– вмикається тітка,– на виході видадуть брошурку й календарик з фото преподобного), тож зважаймо на увагу Всевишнього (дякуємо вам за увагу, усього хорошого, до наступних зустрічей на проповідях Церкви Ісуса (об’єднаної)), зустріч із яким нас очікує попереду!
(До наступних зустрічей,– тітка повторюється.– Не забувайте свої речі,– додає вона,– і заберіть звідси цих траханих інвалідів).
«Ах, як я їх зробив»,– говорить преподобний Джонсон -і- Джонсон чуваку з адміністрації. Чувак дивиться на нього закоханими очима. «Так,– повторює преподобний,– як я їх зробив. Тільки для чого я знову про восьминогів тріпався, що зі мною останнім часом робиться?– питається він у чувака.– Тільки-но прийму вітаміни, як одразу починаю говорити про восьминогів. Нічого не можу з собою зробити,– виправдовується він,– мене просто пре від цих чарівних істот. Ой, як мене пре»,– радісно говорить він і зникає в гримувальній.
Доки всі ці ортодокси сьомого дня ще не розійшлися і преподобний, розмахуючи руками, залишає сцену, Какао сидить на лаві й намагається зрозуміти, про що вони там говорили, але до нього не надто доходить зміст промови преподобного, щось там про електрику і про диспансер, про восьминогів, Какао нудьгує. «Краще б удома телевізор подивився»,– думає він, але тут, на додачу до одкровень преподобного, витримуючи драматургію агітаційної роботи серед аборигенів, у гру вступає «Божественний оркестр преподобного Джонсона-і- Джонсона», друзі Какао, гарматне м’ясо на вирішальному етапі нерівної боротьби добра зі злом і преподобного Джонсона-і-Джонсона із власним маразмом. Вони грають блюзи, класичні речі, які патрон вибирав для них особисто. Інваліди в залі починають підтанцьовувати, бізнесмени розстібують ґудзики своїх салатових піджаків, публіка пожвавлюється. Преподобний у гримувальній радісно витирає піт з обличчя, зблискуючи «ролексом». Оркестр заводиться, вони грають стару тему, поступово відходячи від неї, урешті розпалюються і заводять щось таке, чого їх у консерваторії точно не вчили,– «Atomic Bomb Blues», написаний у далекі післявоєнні роки Гомером Гаррісом, нікому тут невідомим, навіть преподобному Джонсону-і-Джонсону невідомим, його Божественне одкровення не залазить