Богдан Хмельницький. Тарас Барабаш

«Ординації», у 1639 р. польська влада відновила зруйновану козаками фортецю Кодак, що мала затримати потік добровольців на Січ. Оглядаючи відновлену фортецю в Кодаку, Конєцпольський запитав присутнього там Хмельницького, що той думає про її розташування та укріплення. Богдан начебто відповів: «Збудоване руками можна руками й зруйнувати». Через такі слова Хмель мало не був ув’язнений. І Конєцпольський перед смертю висловив жаль, що доводиться йому вмирати тоді, коли залишається серед живих Хмельницький. Справедливо передчував, якою загрозою той може стати, і боявся, «щоб Річ Посполита не зазнала від нього багато лиха, бо ніколи не було між козаками людини таких здібностей і розуму».

      Перший досвід міжнародної дипломатії (поч. 1640-х рр.)

      Майже нічого не відомо про життя Хмельницького на початку 1640-х рр. Очевидно, що зростали його військові вміння та дипломатичний хист і тіснішали зв’язки із козацтвом. Цілком можливо, що чигиринський сотник брав участь у битві коронного війська, очолюваного Станіславом Конєцпольським, проти татарської орди Тугай-бея під Охматовом 20 січня 1644 р. Союзна польсько-українська армія перемогла, і це була найбільша перемога Речі Посполитої над кримськими татарами в першій половині XVII ст.

      Зате відомо, що в 1645 р. талант Хмеля було визнано й використано на міжнародній арені. Французький інженер та офіцер Боплан, перебуваючи у Варшаві, у 1644 р. запропонував французькому послу в Речі Посполитій генерал-лейтенанту графу де Брежі найняти запорожців, щоб ті повоювали проти іспанців. Після слів Боплана де Брежі написав кардиналові Франції Мазарині, що є можливість взяти на французьку службу запорозьких козаків. Описуючи їх, він говорив, що це «дуже відважні вояки, непогані вершники, досконала піхота, особливо вони здатні до захисту фортець».

      Останнє було дуже актуальним. Кардинал і перший міністр Франції Мазарині проводив політику послаблення сусідніх країн і зміцнення абсолютизму у Франції. Він хотів приєднати деякі райони іспанських Нідерландів і частину Саксонії. Фортеця Дюнкерк, яку не могли взяти протягом 10 років, була розташована на березі Ла-Манша, а саме місто було важливим портом при вході з Північного моря в Па-де-Кале та Ла-Манш. Іспанці потурбувались про неприступність Дюнкерка. Оперезали його глибоким ровом, наповненим водою, з високим валом, на якому розмістили десять бастіонів. Тож французам була потрібна сила, щоби здобути цю фортецю.

      Мазарині доручив послові провести переговори із запорожцями щодо цього питання. Сповіщенням від 21 вересня 1644 р. де Брежі повідомив кардинала, що в запорожців «є нині дуже здібний полководець Хмельницький, його тут при дворі поважають, я буду бачитися з ним». За місяць де Брежі повідомив Мазарині про цю зустріч: «Цими днями був у Варшаві один зі старшин козацької нації полковник Хмельницький, про якого я мав честь писати вашій еміненції. Він був у мене, я мав з ним дві розмови. Це людина освічена, розумна, сильна в латинській мові. Що торкається