Потоцький вирішив наразі почекати з радикальними діями і пішов з повстанцями на переговори. Звісно, не особисто, а через посланців, бо не личило такому вельможі, як він, особисто вести перемовини з простими козаками. Знаючи особисту кривду Хмельницького, Потоцький через послів запропонував тому віддати Суботів і розглянути інші козацькі скарги та й думав, що цього буде досить. Але Хмель від імені військової ради повстанцям відповів, що хоче набагато більше, ніж повернення хутора. Ні багато ні мало – поновити давні права і вольності, замінити польських полковників на козацьких, дозволити морський похід на Туреччину, вивести польське військо з берегів Дніпра та Правобережжя й взагалі скасувати тут польське управління, бо «козацький це регіон».
Звісно, що Потоцькому не подобались такі вимоги повстанців, оскільки вони підривали основу державного устрою Речі Посполитої на українських землях. У відповідь коронний гетьман дав наказ польським військам зайняти міста, де найбільше скупчувалось козацтво: Черкаси, Корсунь, Канів, Богуслав, заборонив міщанам та селянам збиратись разом і вилучив всю наявну в них зброю.
Відомості про козацьке повстання та вимоги козаків у Варшаві стали відомими орієнтовно через три тижні, у першій декаді березня. Перші особи держави, король та канцлер, вважали, що козаки обурились, бо їм зірвали морський похід, і вже звично ремствували на зловживання шляхтичів та урядників. Тож запропонували Потоцькому не заважати вийти в море і створити комісію для розгляду козацьких скарг, щоб трохи заспокоїти їх і не мати клопоту.
Проте не думалось Потоцькому, що запропонований королем план залагодить ситуацію. Надто гострими й радикальними були вимоги Хмельницького і козаків, надто рішуче вони поводились. Тому на кінець квітня, коли підросте трава для коней і висохне болотиста місцевість, Потоцький запланував йти на Запоріжжя й придушити бунт Хмельницького. Із собою в похід вів дві групи військ: одну суходолом, іншу Дніпром, на човнах. Так хотів заскочити залогу Богдана на Січі з усіх боків.
Військ у Хмельницького на той час було набагато менше. Потрібна була допомога з іншого боку. Тому Богдан так інтенсивно вів переговори з кримським ханом Іслам-Гіреєм. Той спочатку відмовлявся, та врешті погодився, очікуючи для себе вигоди від цієї операції. Спочатку направив до Хмеля свого підопічного Тугай-бея, а потім прибув сам.
Усього хан привів із собою п’ять-шість тисяч воїнів. Десь стільки ж мав Хмельницький. Потоцький же міг розпоряджатися силами від 16 до 18 тисяч, мінімум на