Станьмо жалiбно просити:
(Вместе.)
Не розлучай нас, мамо рiдна!
Ой, дай пожити ще нам, бiдним!
Не пий, не пий ти нашой кровi,
Не розривай мiж нас любовi!
Уляна.
Умру без тебе, Олексiю!
Олексій.
Собi я смерть заподiю!
(Вместе.)
Олексій.
Горе, лихо i бiда!
Не дають за мене!
Ой Улясю, серце моє,
Не забудь ти мене!
Уляна.
Горе, лихо i бiда!
Не дають за тебе!
Олексiю, серце моє,
Не покинь ти мене!
Обнимаются.
Стецько (выходя из-за ворот). Чи то тебе довго ждати? Вже й борщ поїли, i яловичину покришили, а вона i не iде. (Увидев, что любовники обнимаются.) Бач, з ким тут, вона! Мати не збрехала, казала, що вона, мабуть, з Олексiєм розмовля; а вона добре розмовля, що женихається! Iди ж, iди. Казала мати, що коли, каже, честю не послуха, то жени її у потилицю!
Уляна. Та iду, зараз iду. – Олексiєчку! не втiкай вiдсiля; я швидко вийду. За слiзоньками i не їстиму нiчого та й поспiшу до тебе. Послiдня наша годинонька, тiльки i наговоритися з тобою. (Плача, уходит во двор.)
Стецько. Вийдеш, вийдеш, коли-то ще пущу. (Подходит к Олексию.) А ти чого тут, пробишака?
Олексий. Чого? Я до Уляни приходив.
Стецько. До Уляни? А зась не знаєш? До Уляни!
Олексий. Що? ще i сей став на мене гримати!
Стецько. А то ж i не гримати? Одарка казала: прожени його.
Олексий. Ти мене проженеш? О, вражий сину? Через тебе така напасть! (Бросается к нему. Стецько, испуганный, бежит; Олексий, поймав его, схватывает за грудь и трясет.) Задушу, анахтемську вiру! О, якби не боявсь грiха, тут би i амiнь моєму супостатовi! (Отталкивает его от себя.) Згинь з очей, католиче!
Стецько до чрезвычайности испуганный, не может кричать, а стоит в углу и во все время стонет и дрожит.
Олексий (успокоившись). Дурний i я, що з дурнем зв’язався. Що менi робити? Де ськати помочi? Тяжко моєму серцю! Сам би на себе руки пiдняв! Похожу по горi, поки Уляна вийде; чи не придумаю чого? (Уходит.)
Стецько (осматривается во все стороны и, не видя Олексия, бегает и кричит). Пробi, ратуйте, ратуйте! Хто в Бога вiрує, ратуйте! Ой, ратуйте!..
Стецько и Прокип с Одаркою выбегают.
Одарка (бросаясь к Стецьку). Що, що тут таке? Чого ти кричиш?
Прокiп. Чи не об’їздчики кого з горiлкою злапали?
Стецько.
Харцизяка мене бив!
А я й кашi ще не їв…
Одарка.
Ось внесу тобi я кашi…
(Уходит.)
Стецько (плачет).
Ги, ги, ги, ги, ги!
Кашi хочу, кашi, кашi!
Прокiп.
Ой, ходiм ми за лiсок,
Там новенький є шинок,
Купимо горiлки глек…
Стецько.
Цур тобi iз нею, пек!
Кашi хочу, кашi, кашi!
Одарка (приносит ему большой кусок каши).
Одже й кашi на шматок.
Їж же, сину, та не плач.
Стецько.
Его! Ось побач:
Я