Портрет Дориана Грея. Оскар Уайльд

всебічно обізнаної людини це жахлива річ. Це ніби антикварна крамничка, де повно пилу та чудовиськ, а ціни на все зависокі. Не зважаючи ні на що, я думаю, тобі першому набридне. Одного дня ти поглянеш на свого друга, і він здаватиметься тобі дещо непідходящим, щоб писати з нього картину, чи тобі не сподобається колір його шкіри, чи щось таке. Ти з гіркотою переглянеш ставлення свого серця до нього, і зрозумієш, що він поводився погано по відношенню до тебе. Наступного разу, коли він з’явиться, ти будеш сухим і байдужим до нього. Шкода, що це станеться, адже це тебе змінить. Твоя розповідь овіяна романтикою, я б назвав її романтикою мистецтва, але найгірше те, що коли вона покидає людину, то від неї не залишається навіть найменшого сліду.

      – Гаррі, не треба так говорити. Доки я живий, особистість Доріана Грея пануватиме наді мною. Ти не зможеш відчути те, що відчуваю я. Ти занадто мінливий для цього.

      – Ех, мій любий Безіле, саме тому я і зможу відчути це. Віддані люди бачать лише банальну сторону любові, а от зрадники здатні пізнати її трагедію.

      Лорд Генрі закурив з таким самовпевненим та задоволеним виглядом, ніби розповів про увесь світ одним реченням. У вербовому листі метушилися горобці, а тіні від хмар пролітали над травою, ніби ластівки. Як же добре було в саду! І як же приємно було відчувати емоції людей. Емоції здавались йому набагато приємнішими, аніж ідеї. Найбільш захоплюючими речами в житті він вважав власну душу і пристрасті друзів. Він з тихим захватом уявляв нудний обід, який він пропустив, через те що так затримався у Безіла Голуорда. Якби він пішов до своєї тітки, то неодмінно зустрів би там лорда Гудбоя, і вони говорили б лише про те, що потрібно допомагати бідним та важливість оренди житла. Багатії б розмовляли про необхідність економити і змагалися б у красномовстві на тему гідності праці. Уникнути всього цього було справжнім щастям! Доки він думав про свою тітку, до нього прийшла одна думка. він повернувся до Голуорда й сказав:

      – Любий друже, я щойно пригадав.

      – Що ти пригадав, Гаррі?

      – Де я чув ім’я Доріана Грея.

      – І де ж це? – запитав Голуорд, дещо насупившись.

      – Не треба сердитись, Безіле. Це було у моєї тітки, леді Агати. Вона розповіла мені, що познайомилася з чудовим юнаком, котрий погодився допомагати їй в Іст-Енді, і що його звуть Доріан Грей. Мушу сказати, вона нічого не говорила про його красу. Жінки не розуміються в красі, принаймні, хороші жінки. Вона говорила, що він дуже щирий і має прекрасний характер. Я одразу уявив створіння в окулярах, з рідким волоссям, вкрите ластовинням, яке страшенно тупає своїми довгими ногами. Мені варто було б знати, що це твій друг.

      – Я радий, що ти не знав, Гаррі.

      – Чому?

      – Я не хочу, щоб ти його зустрів.

      – Ти не хочеш, щоб я його зустрів?

      – Ні.

      – Містер Грей у майстерні, – сказав дворецький, увійшовши до саду.

      – Тепер тобі доведеться мене відрекомендувати, – крізь сміх сказав лорд Генрі.

      Художник