Лісова пісня. Драматичні поеми. Лірика (збірник). Леся Українка. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Леся Українка
Издательство:
Серия:
Жанр произведения: Зарубежная драматургия
Год издания: 0
isbn: 978-966-14-2611-4, 978-966-14-0428-0, 978-966-14-0430-3, 978-966-14-2612-1, 978-966-14-2614-5, 978-966-14-2615-2, 978-966-14-2613-8
Скачать книгу
А, не хочеш?

      Віддай сюди вінець перловий!

      Русалка Ні!

      то дарував мені морський царенко.

      Водяник Тобі вінця не прийдеться носити,

      бо за непослух забере тебе

      «Той, що в скалі сидить».

      Русалка (з жахом)

      Ні, любий тату,

      я буду слухатись!

      Водяник То йди на дно.

      Русалка (поволі опускаючися в воду)

      Я йду, я йду… А бавитися можна

      з рибалкою?

      Водяник Та вже ж, про мене, бався.

      Русалка спустилася в воду по плечі і, жалібно всміхаючись, дивиться вгору на батька.

      Чудна ти, дочко! Я ж про тебе дбаю.

      Таж він тебе занапастив би тільки,

      потяг би по колючому ложиську*

      струмочка лісового, біле тіло

      понівечив та й кинув би самотню

      десь на безвідді.

      Русалка Але ж він вродливий!

      Водяник Ти знов своєї?!

      Русалка Ні, ні, ні! Я йду!

      (Поринає.)

      Водяник (поглядаючи вгору)

      Уже весняне сонце припікає…

      Ху, душно як! Прохолодитись треба.

      (Поринає й собі.)

      Дія I

      Та сама мiстина, тiльки весна далi поступила; узлiсся наче повите нiжним зеленим серпанком, де-не-де вже й верховiття дерев поволочене зеленою барвою. Озеро стоїть повне, в зелених берегах, як у рутвянiм вiнку.

      З лiсу на прогалину виходять дядько Лев i небiж його Лукаш. Лев уже старий чоловiк, поважний i дуже добрий з виду; по-полiському довге волосся бiлими хвилями спускається на плечi з-пiд сивої повстяної шапки-рогатки; убраний Лев у полотняну одежу i в ясно-сиву, майже бiлу свиту; на ногах постоли, в руках кловня (малий ятiрець*), коло пояса на ремiнцi ножик, через плече виплетений з лика кошiль (торба) на широкому ременi.

      Лукаш – дуже молодий хлопець, гарний, чорнобривий, стрункий, в очах ще є щось дитяче; убраний так само в полотняну одежу, тiльки з тоншого полотна; сорочка випущена, мережана бiллю, з виложистим комiром, пiдперезана червоним поясом, коло комiра i на чохлах червонi застiжки; свити вiн не має; на головi бриль; на поясi ножик i кiвшик з лика на мотузкý.

      Дiйшовши до берега озера, Лукаш зупинився.

      Лев Чого ж ти зупинився? Тут не можна

      зайти по рибу. Мулко вельми, грузько.

      Лукаш Та я хотiв собi сопiлку втяти, –

      хороший тута вельми очерет.

      Лев Та вже тих сопiлок до лиха маєш!

      Лукаш Ну, скiльки ж їх? – калинова, вербова

      та липова, – ото й усi. А треба

      ще й очеретяну собi зробити, –

      та лепсько грає!

      Лев Та вже бався, бався,

      на те бог свято дав. А взавтра прийдем,

      то будем хижку ставити. Вже час

      до лiсу бидло виганяти. Бачиш,

      вже онде є трава помежи рястом.

      Лукаш Та як же будемо сидiти тута?

      Таж люди кажуть – тут непевне мiсце…

      Лев То як для кого. Я, небоже, знаю,

      як з чим i коло чого обiйтися:

      де хрест покласти, де осику вбити,

      де просто тричi плюнути, та й годi.

      Посiєм коло хижки мак-вiдюк,

      терлич* посадимо коло