Не варто було мені, звичайно, запалюватися, та ще й підбадьорювати Квана ізвідси, з поля… Не до клинка. Мені зараз на інше налаштовуватися треба. Он, поле велике, на сімох майданчиках тривають Бесіди, на п’яти предмети рубають, далі Катакама-Ярі й Фрамея списові танці танцюють – а на якій трибуні найбільше Звитяжців зібралося?
На західній.
А чому?
А тому, що на третьому західному майданчику переможець в останній рубці після всього зустрінеться з Мейланьським Єдинорогом – зі мною, себто…
Ото й нічого мені на все поле бряжчати, ганьбитися!
А рубка чудова була!.. Троє зійшлися – Ґвеніль, еспадон мій непоступливий, їхня величність Шешез Абу-Салім і так далі (стежить він за мною, чи що? І через те й рубається, бач, як ніколи…) і гість один заїжджий, теж дворучний, як і Ґвен, ім’я його в цій метушні запитати забув.
Бачив я таких, ще у Веї бачив – там їх «Но-дачі» називали, «Довгий меч для поля», як у давнину казали. То й гаразд, нехай поки що Но-дачі побуде – мені його не титулувати, а так ж бо і меч він, і довгий, і для турнірного поля якраз… не образиться.
Ляльку, ясна річ, уся трійця легко розрубала, на півзмаху – а далі почалося! Хто на що здатен, а здатні вони нівроку… Шешезові, як завжди, грубе сукно на сталевий дріт у дюжину шарів намотують, гостеві циновку з бамбукових смуг у рулон скатали, а Ґвеніль стовп крайній, що від Місячного Квана залишився, попросив листовою бронзою обшити на швидкоруч.
Свиснули вони – було три предмети для рубки, стало шість! Ґвеніль на Шешеза покосився і своє коронне «волосся на воді» замовляє. Розсік, блиснув усмішливо й чекає. А ятаган по хустинці серпанковій полоснув – і не прорізав до кінця! Хустинка волога виявилася чи сам Шешез схибив, від турбот державних…
Я й озирнутися не встиг – Но-дачі клинком повів з боку в бік, повільно так, плавно… Дзижчала поруч бабця, а тепер лежить на траві двічі по півбабці, і обидві половинки тихі такі, не дзижчать більше!
Дивлюсь я на Ґвеніля й на суперника його: напрочуд схожі вони! Обидва дворучні, обидва без піхов – таких здорованів навіть із-за плеча не витягнеш, вони ж довші від перехвату руки! – обидва у своїх Придатків на плечах розляглися, і вдача в обидвох, певно, одна за одної м’якша й приємніша!
Ось лише Ґвен двосічний і прямий, а гість однолезий і ледь-ледь вигнутий, наче не вирішив досі, яким йому бути. Ага, ще у Ґвеніля хрестовина здоровенна, а в Но-дачі недогризок якийсь овальний замість ґарди…
А так – наче в одній кузні родили!
І тут саме для мене «коров’ячу тушу» винесли й підвісили на потрійних ланцюгах. Це мішок шкіряний, і набитий він ізсередини різним металевим мотлохом дужче, ніж корова – кістьми. Зовсім трохи порожнього місця залишається, щоб протиснутися!
Ні, все гаразд, протиснувся… і в прямому випаді, і в косому, і в тому, який рідня моя називає «Сплячий Єдиноріг бачить