Що ж, уже чимало… але й не надто багато, між іншим.
Єдине, що насторожує – це завуальована спроба підпоїти співрозмовника. По п’ятдесят грамів, бачте. За співпрацю. Аякже, знаємо ми ці «п’ятдесят грамів»! Легко почнеться, а потім понесеться так, що не зупиниш.
Гм-м-м…
Нарешті Атос приніс мокачіно для Олега, плюс по три порції еспресо й коньяку для «мушкетерів». А ще блюдечко з дрібно нарізаним лимоном і тарілочку з печивом, над якою театрально провів рукою й мовив, дивлячись на журналіста:
– Пригощайтеся!
– Я не просив печива.
– Але наш коньячок без закуски якось…
– От ви й закусюйте, якщо зібралися коньяк цідити.
– Я не гордий, можу й за четвертим збігати.
– А я, знаєте, звик на тверезу голову працювати.
– І що, навіть від п’ятдесяти грамів?… – здивувався Араміс.
– На зовсім тверезу! – Олег дуже виразно подивився на нього й додав: – Випити я завжди встигну, тож давайте-но для початку справою займемося. Здається, ви зібралися мені якусь інформацію викласти? От і викладайте, не тягніть кота за хвіст.
– А ви не надто люб’язні, пане власкор, – невдоволено кинув Портос.
– Цікаво, були б ви самі задоволені, якби вас відірвали від роботи незрозуміло заради чого?! Ну, так, згоден: із прес-конференції Ростислава Маслаченка небагато що вичавиш, але це вже хоч якась синиця в руці, тоді як обіцяний вами цікавий журавель у небі…
– Для початку все-таки поговоримо про Маслаченка. Як би ви, пане власкор, оцінили його діяльність у цілому й нинішню прес-конференцію зокрема?
Всівшися нарешті за стіл, Атос сьорбнув зі своєї філіжаночки еспресо, елегантним рухом долив у неї коньяку й уважно подивився на Олега.
– Е-е-е, так не годиться! – моментально сіпнувся журналіст. – Ви обіцяли мені щось цікаве, а натомість берете у мене інтерв’ю щодо побаченого в «Жовтому будиночку».
– І все ж таки?…
– Викладайте інформацію, інакше я вип’ю свій мокачіно і спокійненько відправлюся до редакції, на прощання зробивши вам ручкою.
– Бачте, Олеже, перш ніж уводити вас в курс справи, не завадило б переконатися, підходите ви для нашої справи чи ні. А вже потім за нами, як-то кажуть, не заіржавіє.
Газетяр перевів погляд на Араміса й промурмотів:
– Отже, ви дотепер не впевнені…
– Ясна річ! Те, що ви сказали й зробили у прес-холі інформагентства – це добре. Однак все-таки хочеться зайвий раз переконатися, що ми не помилилися з вибором. Зрозумійте нас вірно… А втім, на нашому місці ви б теж, найшвидше, двадцять разів подумали.
– Сурикат, –