– Таку гарну ніченьку бовканням зіпсували, – тільки й мовить згодом юна Кочубеївна.
Мотря всього чекала, бо знала матір, як вельми рішучу й затяту, остерігалась материного гніву, прокльонів, тільки не того, що вона вчинила – дзвоном все місто підняла, наче її, Мотрю, і справді Мазепа серед ночі викрав.
А Мазепа вже біг їй назустріч, біг, не вірячи щастю свому, біг їй назустріч, руки до неї простягнувши, і таким він їй тоді молодим видався, таким молодим!..
Упала в його обійми й зомліла…
І в золотому сяйві місяця уповні вона йому видалась чарівною жар-птицею. А може, вона й була такою – жінки, як один казав, на все здатні.
І Мазепа зненацька відчув себе таким молодим, яким вже й не пам’ятав, коли востаннє був…
І поніс її на руках до панського дому, до палацу свого, і волів, аби шлях той під місяцем з такою ношею на руках ніколи-ніколи не кінчався.
І тут зненацька, і тут раптом, як грім з неба, – у Батурині забевкав дзвін.
Ясного неба в душі Мазепи з тієї миті ні вдень, ні вночі вже більше не буде.
Копав, копав криниченьку
Неділеньку-дві…
Любив козак дівчиноньку
Людям – не собі!
Чи хтось десь заспівав, чи то душа його так озвалася.
Ой жаль, жаль
Мені буде —
Візьмуть її люди!
Моя не буде!
Ой жаль, жаль!..
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.