– Я давно хотів відвідати вас. Завжди було цікаво подивитися, як маленька Беат впорується з роллю господині такого величезного замку.
При цих словах гостя Василь Костянтинович нервово здригнувся, Беат же відповіла бентежачись:
– Я вже давно виросла, Федоре Івановичу.
– Княгине, що не кажіть, але для мене ви назавжди залишитеся маленькою дівчинкою з палацу.
Потім озирнувся до Іллі Костянтиновича, уважно подивився на хворого, ковзнув поглядом по округленому черевцю Беат і жартівливо мовив:
– Що ж це ви, добродію, хворіти надумали? Поруч із вами така красуня, а ви отак… зовсім недоречно… Але все-таки втішає, що хоч часу даремно не згаяли, про спадкоємця подбали. Молодець! Ми от з нашою дружинонькою більш, ніж ви, збиралися, примірювалися, доки…
– Сподіваюся, що все це не дарма, – відповів засмучений Ілля Костянтинович. – У моєму становищі лишаєтся тільки сподіватись на незбагненну милість Божу.
– Не сумуйте, усе налагодиться, – підбадьорив хазяїв Сангушко.
– Ваші би слова та й Богові у вуха… – зітхнула княгиня.
– Але чого ж ми стоїмо? А нумо, пригощайте гостя! Та й я ж ніколи до інших голіруч не їжджу, – якомога веселіше вигукнув Федір Іванович, розглядаючи княжича Василя зверху вниз. А потім обернувся до прислуги:
– Підіть на двір, там поклажа моя: медок із пасіки, цілющі настоянки всякі. Тягніть усе це сюди!
З не зовсім зрозумілої причини Василь Костянтинович сприйняв це як наказ і поперед прислуги помчав у двір, навіть не дивлячись під ноги. Коли повернувся, Федір Іванович саме розмовляв з Беат, тому княжич завмер з барилом меду в руках. Витончений, але в той же час по-юнацькому незграбний, він являв собою зворушливе видовище. Зрозумівши, що гість не помітив його повернення, княжич спробував схопити Сангушка за руку, при цьому ледь не впустив барило. Добре, що вчасно підоспілий прислужник упіймав подарунок біля самої підлоги… Але гість, здавалося, як і раніше не зважаючи на присутність княжича, зненацька простягнув руку й приголубив каштанові кучері хлопця. Василь Костянтинович довірливо притиснувся до гостя, Федір Іванович ласкаво поплескав хлопця по плечу.
За обідом вчинки княжича привернули загальну увагу. Для початку він віддав розпорядження челядникам, які розставляли стільці:
– Мій поставте сюди, між стільцем Федора Івановича й кріслом братика!
Тільки-но це було виконано, як Василь Костянтинович зайняв своє місце й негайно запросив гостя присісти поруч. Коли Беат хотіла взяти дерев’яну мисочку, щоб скуштувати меду, хлопець спритно вихопив її просто з рук княгині і дбайливо поставив перед Іллею Костянтиновичем зі словами:
– Пригощайся, братику, саме це тобі необхідно.
Взявши його чашку з узваром, налив туди меду. На запізнілі протести