З шоку княгиню вивів Папагоді:
– Либонь, я даремно приїхав, дорога синьйоро Беат.
Вона мовчки уп’ялася у зухвало усміхнене обличчя італійця.
– Грошей від вас я вже ніколи не одержу.
– Тобто, як не одержите? Чому?! – обурилася княгиня.
– У світлі останніх подій ви, пані Беат, перетворилися на жебрачку.
– Що це означає?! – вона гордовито скинула голову.
– Оскільки синьйорина Олена вийшла заміж, розпоряджатися її грішми ви більше не маєте права.
Хоч якими жорстокими були ці слова, однак вони нарешті привели Беат до тями. Кулаки мимоволі стиснулися, коли княгиня прошипіла крізь зуби:
– Ах, то гроші не мої?! Ну, я їй покажу… Кляте дівчисько!!!
– Попереджав же я, синьйоро Беат, що дівку треба в монастир прилаштувати, – тим часом повчально просторікував італієць. – Тим паче, ви дуже щедро, навіть марнотратно жертвували сестрам-домініканкам. Вам би вони не відмовили у скромній послузі.
– Я вже готова була вчинити так. І навіть Сангушка повідомила.
– А йому навіщо було говорити? – здивувався Папагоді.
– Та щоб від одруження віднадити!
– Ну і як, віднадили?… До чого ж наївними бувають навіть настільки мудрі жінки, як-от ви, синьйоро Беат! Треба було зробити все тишком-нишком, без попереджень, а вже потім розповідати. Можливо, тоді, втративши наречену, синьйор Сангушко на вас би увагу звернув. А тепер ви і без грошей лишилися, і без нареченого. Кому потрібна стара жебрачка?…
– Ну, не бувати такому!!! – вибухнула Беат.
– І що ж ви зробите?
– Поїду до короля й доможуся розірвання шлюбу, укладеного без мого відома!!!
– Що ж, мабуть, це вихід… Давайте, синьйоро, дійте, – схвально кивнув Папагоді й додав замислено: – Здається, князь Сангушко – іновірець?
– Схизматик!
– Отже, папського дозволу Сангушко напевно не має?
– Зрозуміло, що не має! Оленці ще й п’ятнадцяти не виповнилося…
– Пощастило вам із цим, – погодився італієць. – Що ж, коли вже на те пішло, вирішуйте ваші проблеми. А мені накажіть видати гроші, та якнайшвидше! Я людина ділова, зайвого часу не маю.
Беат знехотя розпорядилася щодо необхідної Папагоді суми. Заразом наказала приготувати карету і все необхідне для термінової поїздки до столиці. Обід, ясна річ, скасовувався: не до цього зараз – поїсти можна й у дорозі! Скоріше б розшукати зухвалих молодят…
З’ясування стосунків з Василем Костянтиновичем також було відкладено на потім: це вона завжди встигне.
У резиденцію його величності княгиня прибула пізно вночі. Варта спробувала протестувати, але яка сила могла зупинити розлючену Беатрис Костелецьку?! Бешкетувала й волала так, що перебудила всіх мешканців Вавельського замку. Зрештою, до неї вийшли принцеси Катаржина й Анна, і навіть королева Бона вислала служницю довідатися,