– Яка? З ким? Розповідай!
– Нема часу на балачки, – поглянула на годинник Зоя. – Побачиш сьогодні по телевізору. В шістнадцять нуль-нуль.
– Капець! – захоплено прокоментувала Муся і печально додала: – Але блузку треба прати. Я її вчора кетчупом замастила. Навмисно.
– Навіщо? – запитала Зоя, прикидаючи, чи встигне попрати, просушити й попрасувати уніформу.
– Ну, знаєш, отих, що нишпорять по хатах… Тих, з телевізора, що перуть «Тайдом» і кажуть: «Ви ще не в білому – тоді ми йдемо до вас!». Не прийшли, гади! Ще там з ними Вєрка Сердючка ходить… А я ж її так люблю…
Муся була проста і довірлива.
– Добре, – сказала Зоя, – я сама поперу. Тільки ти мені її негайно принеси, бо в мене обмаль часу – треба зачіску зробити. Або малого свого пришли. І не забудь спідницю!
Подруги побалакали ще з годинку про переваги «Тайду» над «Аріелем», одностайно вирішили, що «Ваніш» – повна фігня, а мило «Дуру» – вигадка мужиків-імпотентів, бо самі дурні. Не встигла Зоя покласти слухавку, як у двері подзвонили. Невже Мусьчин малий із важливим згортком?!
Але на порозі стояв Бодя… Бульйон Зоя використала ще вчора. Довелося відчинити двері. Головне не пустити нахабу далі передпокою.
Як завжди, Бодя жував велику кулю з п’ятьох зелених гумок. Рот його був переповнений слиною. Зоя зморщилася.
– Ну?… – сміливо сказав Бодя тоном техаського рейнджера і густо почервонів.
– Що – «ну»? – знервовано повторила Зоя і почала розчісуватися перед люстром.
Бодя зомлів і, як годиться, видув велику кульку.
– Ну… Як там ріг?
– Та ти що, хлопе, шантажувати мене прийшов? Який такий ріг?! Ріг – то мертвий вантаж, клопіт один. От будуть гроші… Тоді побачимо. А зараз нема про що говорити… Половина справи не рахується.
Бодя напружив чоло, втягнув кулю назад.
– Я згоден і на половину… справи, – пробурмотів він.
– Себто?… – не зрозуміла Зоя Павлівна.
– Ну, той… – сказав Бодя, і знову з його рота полізла зелена куля.
– Ти ким хочеш бути? – спробувала перевести розмову Зоя, поглядаючи на годинник. – Мабуть, склодувом?
Бодя знову напружився.
– Не хочу… – промимрив він.
– А чого ж ти хочеш?!
Бодя голосно втягнув кульку.
– Ти можеш дихати нормально? – суворо запитала Зоя. – Кажи і йди геть: у мене обмаль часу!
Бодя витер рота, пару разів жуйнув і наважився:
– Сек…усу…
– Чого? – не зрозуміла чи вдала, що не розуміє, Зоя Павлівна.
– Ти обіцяла… – пробурмотів Бодя.
– Кажу ж тобі, йолопе: ріг – то півсправи. Відпиляти ріг може кожний!
– Ну… Нехай буде півсправи… – сказав Бодя і ледь стримав бажання дмухнути в глевкий кавалок, котрий перекочував у роті.
– Та як ти собі це уявляєш? – засміялась Зоя. – Ногу показати тобі, чи що? Якого ще «секусу»?
– Не-тра-ди-ці-й-но-го… – по