Бумблякевич кивнув.
– Ви не Йогансен.
– Ні. І знаєте, чому? Його викреслили одним із перших.
– Не може бути!
– А так, так! Нехай стане вам відомо, що Майк був невиліковно хворим, йому залишилося жити лічені роки. А може, навіть і не роки. Це жорстоко, я знаю, але іншого виходу не було. Тим часом Ванченко і Штангей закроювалися на дуже серйозних прозаїків. А Лебідь? Це поет від Бога. До речі, кращий за Йогансена.
– Справді?
Замість відповіді Пупс став читати вірша:
Надходить пора для дрімотливих вихудлих айстр,
коли припадає імла до останків медового літа,
до лип насторожених, блудних осик і до нас,
аби хоч у кутиках вуст крадькома засиніти;
пора, коли пахнуть городи аж дух забива,
й стерня молода під ногами дзвенить і стріляє росою,
мов жінка уранці – розпатлана сиза трава
вклякає і жалібно скиглить обабіч доріг за косою;
пора, коли слів нам забракне так само як птиць,
проклята пора, коли кожне прощай вже не мовиться всує,
й на дно прохолодних, навіки забутих криниць
продовжують падати зорі, яких вже ніхто не рахує;
коли молодіють дружини, кидаючи нас,
найкраща пора для підозр і бурчань, і безглуздих докорів,
коли тільки вітер тебе зрозуміє в цей час
і траскати буде вікном, аби тишею ти не захворів.
– Це Лебідь? – не повірив власним вухам Бумблякевич.
– Ні! – радісно вигукнув Пупс. – Лесь Корсун! Його ви взагалі до уваги не брали, чи не так?
Бумблякевич здогадався, що з ним просто граються, і Пупс ані в думці не має розкрити секрет. Він буде декламувати без кінця, наводячи приклади, які взаємо заперечуються, усе дужче затуманюючи таємничу особу, врятовану підпільниками. І мабуть мав на те свої причини. Можливо, справжня суть крилася в тому, що врятовано було не Йогансена і не Семенка, а когось іншого, когось, хто на ту пору ще не завоював собі гучного імені. Можливо, навіть урятовано було помилково. І тепер Пупс просто боявся помітити на обличчі Бумблякевича ознаки розчарування. Могла бути й інша причина. Допустимо, що врятували Семенка, а він не виправдав надій.
– Пане Транквіліон, а що пишете ви зараз? – якомога буденним тоном запитав Бумблякевич.
Пупс примружив очі і втелющив у співрозмовника довгий пронизливий погляд, мовби збирався просвердлити у його голові дірочку й розгадати, чим той дихає. Та з дірочкою нічого не вийшло. Голова Бумблякевича виявилася твердим горішком.
– Зараз я надаю перевагу історичним поемам. Ось бачите на полиці – поема «Трикутник смерті» в чотирьох томах про наші визвольні змагання. Поруч поема «Крути» в двох томах. Далі йдуть мої літературні спогади в десяти томах. Біоґрафія княгині фон Шруботяг у шести томах, біоґрафія князя Теодора фон Шруботяга у двох