Рената вже бігла до нього. Вони поцілувалися і тільки потім привіталися.
– Поміститься в твоєму малюкові? – спитав прибулець, кивнувши поглядом на багаж.
– Якщо всередині не «чорні скриньки», то якось прилаштуємо!
Валізи виявилися неважкими. Рюкзак також особливо не тиснув на плечі Ренаті, котра зголосилася допомогти донести його до машини. Саме наплічник і помістився в багажник, зайнявши там майже все місце. Валізи не без зусиль Рената з Вітасом запхнули на заднє сидіння.
– Це все? – перепитав, визирнувши на шум у коридорі, дід Йонас.
– Ні, звісно, ні! – заперечив Вітас. – Це тільки одяг і комп’ютер. Меблі я квартирантам залишив, а решту своїх речей мамі відвіз. Вона на дачі сама живе, а там місця досить!
– Отже, з переїздом! – Йонас закивав цілком привітно. – Відзначати будемо?
Вітас запитально глянув на Ренату і тут же поліз у кишеню куртки, витягнув купюри – двісті літів, простягнув дідові.
– Це мій внесок на утримання будинку! – сказав.
Старий Йонас усміхнувся. Гроші взяв.
– Я думав, ти ще зеленець! – промовив. – А тепер бачу – дорослий і відповідальний! Ну, якщо будете святкувати – кличте! У вас стіл більший за мій!
Роззувшись і повісивши куртки в коридорі на вішаку, Рената і Вітас занесли речі в кімнату.
– Я тобі півшафи звільнила, – вона кивнула на відчинену шафу з десятком вільних дерев’яних «плічок», що висіли на перекладині.
Розібравшись із одягом, Вітас став шукати місце для свого ноутбука.
– Можеш поки обідній стіл використовувати, – підказала Рената.
– Я згодом нормальний робочий столик куплю, – пообіцяв Вітас, залишивши комп’ютер на кухні. – Святкову вечерю будемо влаштовувати? Твій дід начебто не проти!
– Певна річ, я приготую! – пообіцяла Рената.
Поки вона поралась біля плити, Вітас увімкнув комп’ютер і через модем заліз в інтернет.
– Щось у тебе мережа погано ловиться! Повільно! – поскаржився він.
– Тут треба мати терпіння, – Рената обернулася. – Тут усе погано «ловиться»! Я оце днями хотіла для тебе роботу знайти, але у нас є тільки одна ветеринарна аптека, та й та для бджолярів. А ветлікарні немає. Найближча в Паневежисі. Може, поїдемо дізнаємося?
– Що дізнаємося? – здивувався Вітас. – А хто тобі сказав, що я хочу працювати у ветлікарні?
– Але ж працювати треба! – сказала дівчина ніжно, щоб не міг він відповісти на її слова різко. – Я ось собі також роботу шукаю.
– Не варто перейматися, – попросив її Вітас. – Якщо буде нормальний інтернет, я собі і так роботу знайду. А їздити в інше місто і сидіти там із хворими собаками та кішками з дев’ятої до шостої я не хочу!
Вечеряти зібралися за овальним столом. До вареної картоплі Рената нарізала шинки, поставила соління, на дошці – початий квадрат чорного литовського хліба, що не втратив ні свіжості,