«Неблагий знак, – вирішила Риска. – Зміїна богиня захоче помститись».
Раніше Доброслава рудій подобалась. Але тепер, у поході, Горанова онучка все більш і більш її розчаровувала. Гонору в тій виявилось на цілу княжну, а вмінь і передбачливості – бодай на корову. От і тепер вона спасувала перед Спіркою. Замість того, щоби поставити зарозумілу розвідницю на місце, Доброслава промовчала. Натомість відігралась на мирній звірині, що на людей нападає рідко. Тепер Спірка почне верховодити. Якщо навіть не почне, то спробує. До розвідниці Риска ставилась упереджено. Спірці аж надто подобались нові звичаї Білого племені, згідно з якими сильних та спритних дів спрямовували до військової справи. Натомість рудій були ближчими дідівські покони, прясло, лікування та городництво. Хоча серед мисливців племені Риска була не останньою, вона потай заздрила слабшим та смирнішим дівам, котрим жерці і старійшини від їхнього восьмого літа визначали домашній чин. Колись гасати лісами їй було весело, але тепер вона все частіше приносила жертовне не на вівтарі воїнських богів, а до божниці Берегині. І молилася там не за успішні лови, а про вдале заміжжя. Відомо-бо, що рудим дівчатам, відміченим знаками хтивих літніх божеств, важко вийти за пристойного чоловіка. Матері сильних воїв і справних смердів, як і решта родовичів, бояться сили Ярилового волосся.
За невеселими думками руда почала відставати від своїх товаришок. Прудконога Спірка вже підбігала до потоку, коли над головою Риски свиснула стріла. Руда від несподіванки спіткнулась й на повній ході влетіла в густі колючки. Туди ж пірнули ще дві ясеневі стріли – довгі, сизопері, без металевих жал. Ще одна стріла впала вертикально, немов пущена з неба. Вона влучила просто у хребет Навці, а вийшла з її черева. Собака жалісно нявкнула, зірвалась зі скельного виступу і впала у воду.
– За правицею! – крикнула Риска з корчів, хутко перегруповуючись для оборони.
Доброслава і Спірка зрозуміли її з півслова. Вони сховались за брилами, також готуючи луки і стрижелі. Ясеневі стріли падали біля них десятками. Проте для успіху стрільцям не ставало чи то вправності, чи то зручної позиції.
Незручна позиція! Визначивши причину косоокості ворогів, Спірка швидко зорієнтувалась: стрільці верховинців засіли на гребні північного відрогу тієї гори, з якої вони щойно спустились. Відстань виявилась значно більшою за прицільну, вітряні воронки над холодним потоком заважали навіть добрим лучникам поцілити у непрошених гостей. Але й зволікати верховинці не мали