я справді можу багато чого закинути цій цивілізації, і то без жодного зла, просто так – задля обміну інформацією, сказати б, але справа не в мені, я далекий від того, чим ви займаєтесь, я навіть програму телепередач ніколи не читаю, пишатися тут, можливо, і немає чим, але все ж. Просто мені не подобається той пафос, із яким ви все це робите, до чого вся ця помпезність, коли ви починаєте говорити, наприклад, про втрачені покоління чи революції в мистецтві. Які втрачені покоління? Мені не вистачає у ваших діях цинізму, усі ці соплі, які розмазують по щоках борці з режимом і несправедливістю, так, ніби хтось із них справді мав намір щось змінити, ви недопрацьовуєте, відверто недопрацьовуєте, збудовані вами в кінопавільйонах барикади, інсценізована вами боротьба між респектабельністю і бунтарством, сплановані та проплачені вами на багато років уперед поколіннєві, релігійні та міжетнічні конфлікти, усі ці робочі моменти великої мильної саги, якій ви безуспішно намагаєтеся надати рис епопеї і трагедії – вони насправді не затягують і не тримають біля екранів. Ви халтурите, і я сподіваюся, саме це колись і заведе вас, урешті-решт, у глухий кут. Тому що, ну подумайте самі, скільки може існувати бойз-бендів на душу населення, скільки різновидів пральних порошків потрібно людству, скільки кримінальної інформації людина спроможна сприйняти за добу? Усе ж обмежено, обмежено насамперед фізіологічними можливостями сучасної людини, а вони – і ви це, знову ж таки, знаєте краще за мене – доволі скромні: здоров’я сучасної людини, підірване фаст-фудом і безпечним сексом – вигаданим вами, аби відволікати пролетаріат від класової боротьби, – такого здоров’я надовго не стане. І найгірше те, що для вас це закінчиться хіба лише фінансовим банкрутством і терміновим розпродажем акцій ваших великих тіньових американських гірок, на які ви перетворили нашу, загалом доволі симпатичну, цивілізацію. Хто по-справжньому буде оплакувати повну й цілковиту загибель усіх телепродюсерів, разом узятих? По-справжньому – ніхто. За вами немає сильних здорових почуттів, нормальної вітальності; уся створена вами сітка телепрограм елементарно втрачає свою актуальність і необхідність, якщо її щотижня не оновлювати. Як на мене, значно привабливіше просто не спілкуватися із вашими персонажами, незалежно від того, за що вони боряться – за стабільність на біржах чи перемогу ойкумени, ви їх створюєте за якимось скаутським принципом, усіх цих чуваків – припухлих від біржових перепадів, рано постарілих економістів, з одного боку, та вдавано розбитих побутовим пресом і соціальною неадекватністю понтових нонконформістів – з другого; вони всі грають у свою воєнно-польову гру, намагаючися будь-що захопити зелений прапор супротивника, але, знайшовши його, максимум, що вони можуть, – це перегрупуватися, провести необхідні заміни особового складу й наново ганяти в лісах, виправдовуючи своє суворе скаутське призначення. Спілкування з вашою цільовою аудиторією просто грузить, ці діти, вони просто запресовані
