Біґ Мак. Перезавантаження. Сергій Жадан

всі вдавано радіють і щиро дивуються, що я взагалі прийшов і майже не запізнився. «Дуже добре, – говорять мені, – зараз ви виступаєте, крім вас буде кілька місцевих авторів і один старий поет із Польщі». – «Ви знаєте, що будете читати?» – питає мене дівчина із зеленим волоссям. «Знаю», – відповідаю я їй і з острахом дивлюся на її зелень. «Що?» – не заспокоюється вона. «Розумієте, – кажу, – я буду читати вірші, а що тут має бути?» – «Ну, – пояснює вона, – ми будемо говорити про діалог між Сходом і Заходом, про інтеграцію, про синтез ментальностей, добре?» – «Добре, – погоджуюсь я, – добре, у вас пиво є?» – «Потім-потім», – щебече вона і виводить мене через задні двері в залу, де вже сидить купа якогось народу й кілька поетів, які збираються говорити про Схід і Захід, скраєчку сидів старий поляк, я поглянув на нього й усе зрозумів – ми могли їхати з ним в сусідніх вагонах, і в цей момент від чого він був якнайдалі, так це від синтезу ментальностей, а також від Сходу, не кажучи вже про Захід.

      Тут така велика зала при муніципалітеті, стільці вносяться і виносяться, так що, маючи бажання, можна влаштувати що завгодно, наприклад турнір із боулінгу, стіни міцні, стеля десь далеко вгорі, хоча на висоті метрів чотирьох справа наліво над залою нависає вузький місток від однієї стіни до іншої, а так зала як зала, і вся ця тягомотина триває вже пару годин і все ніяк не завершиться, та й чого б вона завершувалася, народ поспішає дізнатися про найголовніше, і я розумію, що вже пережив найкривавіші на сьогодні хвилини, далі все вже піде по висхідній, і доля продовжує обдаровувати всіх нас високими натяками, мовляв, друзі, якщо вже вижили, якщо вас не розтрощило в жорнах цього вікенду, то й поводьтеся належним чином, дотримуйтеся своїх партитур, говоріть про свій довбаний синтез ментальностей.

      Моя зеленоволоса знайома відповідає за це неподобство, вона говорить більше за всіх, і їй це подобається, я вже двічі виходив на кухню, знайшов там урешті-решт пиво, так що мені це теж починає подобатися. «А насамкінець, – говорить чувіха, – я хочу надати слово нашому гостю, який приїхав з далекого Сходу…» – Ага, із Самарканда, бляха. – «…раз ми вже тут говоримо про діалог між Сходом і Заходом, було б добре почути щось і зі Сходу». – Ну, звичайно, старий поляк вам ні фіга не сказав, як не билися, он – і досі сидить собі і взагалі нічого не втикає, поклавши на вашу ментальність. – «Як вам бачиться перспектива цього діалогу?» – Туманно вона мені бачиться, чмо свіжофарбоване. – «Нормально, – кажу я в мікрофон, – нормально бачиться. Дякую, це дуже цікаве питання, і ось чому…» – «Але ж послухайте, – не може заспокоїтися вона, – ви ж повинні розуміти…» – Твою мать. – «… що лише повноцінний діалог може сприяти розв’язанню цього питання». – «Правильно, погоджуюсь я, – і розв’язанню позитивному» (у залі чути оплески, дехто посміхається). – «Чи ви відчуваєте, якщо говорити не про вас конкретно, а про середовище, у якому ви живете, що назріла справді нагальна потреба подібного діалогу?» – «Чекайте, –