– Якщо ви завели мову про золото, то я вам відкрию одну таємницю. У лісі, недалеко від села Вереси, знайшли Марусину землянку. Ну, не тепер, давніше, але все свідчило про те, що земляночка належала саме їй. – Іван Іванович зробив паузу, приглядаючись, яке враження справили його слова. – Там була скриня з жіночим одягом і прикрасами. Ну, всякі намиста, коралі, сережки, персні, вишивані сорочки, дзеркало… Словом, суто дівоча земляночка. Але особливого скарбу там не знайшли, хоча про Марусині схованки досі ходять легенди.
– У мене таке враження, – сказала Ліза Євгенівна, – наче ви вже пишаєтеся тим, що є земляком Марусі. Хіба ні? – її усмішка була ясною і теплою.
Запитання застало його зненацька, Іван Іванович трішки змінився з лиця, але теж усміхнувся.
– А знаєте, що там іще знайшли? – в його голосі почулася зловтіха, яку Іван Іванович не зміг приховати. Він знов зробив театральну паузу, мовби шукав підходящого слова, потім довірливо притишив голос. – Там знайшли вірші її полюбовника.
– Он як, – сказала Ліза Євгенівна. – Цікаво.
А собі подумала: «Вереси. Село Вереси. Може бути».
16 липня 1919 року Галицька армія після тяжких боїв із поляками перейшла Збруч і з’єдналася з Дієвою армією Української Народної Республіки. Обидва війська опинилися на мізерному клаптику Великої України в так званому Кам’янець-Подільському мішку. Від заходу підпирали поляки, з півночі, сходу й півдня насідала московсько-більшовицька навала. Виснажені безнастанними боями, і галичани, і наддніпрянці були в катастрофічному стані – бракувало зброї, технічного виряду, амуніції, одягу, взуття, харчів, ліків… Однак злука двох армій – зустріч рідних братів, які досі не бачили одне одного, – додала і сили, і духу, і віри в перемогу. Об’єднана Українська армія прорвала Кам’янець-Подільський мішок і погнала червоних по всьому фронту, здобуваючи стратегічні міста й залізничні вузли – Проскурів, Жмеринку, Вінницю, Бердичів…
Штаб Головного Отамана Симона Петлюри виробив план походу більшими силами на Київ, а меншими – на Одесу, до Чорного моря. Задля цієї мети об’єднану армію було поділено на три групи. Центральну армійську групу – головну й ударну в поході на Київ – злютували два галицькі корпуси та Запорізький корпус Армії УНР під загальною командою галицького генерала Антона Кравса.
Серпневий наступ на Київ був швидким і успішним, особливо там, де шлях українському війську завчасно розчищали повстанські загони. Іноді повстанці тимчасово приєднувалися до частин регулярної армії, проте рідко знаходили спільну мову з її командирами.
1
Їхній курінь стояв за десять верст від Житомира в селі Вереси, коли через вістового надійшов наказ, що завтра, в неділю, вони повинні прийняти отамана Соколовського й погодити з ним спільні дії щодо подальшого наступу в напрямку Фастова. Мовляв, цей повстанський відділ береться забезпечити праве крило бригади, отже, саме з їхнім куренем триматиме найтісніший зв’язок.
Сотник