Химери Дикого поля. Владислав Івченко. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Владислав Івченко
Издательство:
Серия:
Жанр произведения: Современная зарубежная литература
Год издания: 2014
isbn: 978-966-14-7846-5,978-966-14-8057-4
Скачать книгу
звинуватили у даванні хабаря. На рівному місці! Ледь відбився і після того поставив камеру, щоб мати записи. Ось дивіться, я узяв кілька купюр і попросив секретарку сходити у банк, він у нас на першому поверсі, щоб перевірити, чи не фальшивка. Я з грошима звик бути обережним, а тут досить велика сума. Секретарка збігала, приходить бліда і каже, що долари фальшиві. Всі купюри, які я дав. Добре, що касирка в банку знайома, не викликала міліцію. Секретарку аж тіпало всю. Я теж побілів, вже подумав, що це якась підстава, УБОЗ вирішив наїхати чи СБУ. А ще боявся, що ці хлопці мене порубають на шматки. Але дісталося не мені.

      На відео видно, як чоловік з оселедцем лупить кулаком голомозого, який рахував гроші. Голомозий падає на коліна, цілує чоботи оселедцевого.

      – Поголений просив пощадити і кричав, що він не винний, а винний якийсь Едік. Я так розумію, що їх хтось кинув, підсунувши фальшиві бакси. Вони забрали свої долари і пішли. Я аж перехрестився, бо вже не хотів мати з ними справу. Хай їм грець. Замовлення то велике, але занадто дивні люди. Пішли, і добре. Але вони повернулися за кілька годин. І у їх головного товариша жупан був у плямах крові.

      – Крові?

      – Так, почорнілої.

      – Може, то була не кров? – засумнівався я.

      – Кров! Бризки, наче він когось рубанув шаблюкою, кров аж пирснула.

      – Оце так-так!

      – Ага. Вони прийшли, головний кивнув, і голомозий знову дістав гроші. Ось, бачите.

      – Гривні?

      – Гривні, п’ятисотки.

      – Ціла торба п’ятисоток! – здивувався я, коли побачив, як голомозий вигрібає з торби жмені купюр.

      – Ціла торба! – запевнив гість. – Я знову послав секретарку у банк, дав з десяток купюр. Вона прибігла, сказала, що справжні. Ми підписали угоду, що вони за два тижні повертаються за обладнанням. Вони вже піти хотіли, а тут Ілля прийшов. Він у мене кращий фахівець на фірмі, хороший хлопець, щоправда, трохи дивакуватий. Йому вже під тридцять, а не жонатий досі і захоплюється ото іграшками. Їздить час від часу на збіговиська, там одягаються у лицарів, ходять з сокирами та мечами.

      – Реконструктори?

      – Ага, вони. Ілля і собі зброю робив, обладунки, все інше. Це недешеве задоволення, а він, як дитина, цим захоплювався. Побачив зброю у цих хлопців, заговорив. Потім виявилося, що у них під одягом кольчуги, то зовсім захопився. І вони з ним почали про зброю балакати. Ледь я їх випровадив, а Ілля підбіг, почав розпитувати, що за люди. Я йому розповів про замовлення. Сіли з ним думати, як краще все зробити, потім відіслали заявку на обладнання. За два тижні воно надійшло, Ілля зголосився поїхати його встановлювати. Коли ті хлопці знову приїхали, я спитав про установку. Головний попросив наших фахівців. Я накинув ще сорок тисяч. Не хотілося мені Іллю відпускати, думав, може, пошкодують грошей. Але головний кивнув, розплатилися і за обладнання, і за встановлення. Баксами, але цього разу справжніми. Повантажили обладнання. У них був найнятий фургон. Домовилися, що Ілля з ними їде, за кілька днів все встановить, навчить користуватися, після чого повернеться. Я його пробував відмовити, бо якісь люди дивні, але він запевняв,