Зелене вино для його діток.
У господаря, як співається в колядках, кедрові двори, ковані скрині, наповнені добром, незліченні стада коней, череди волів та отари овець – скрізь велике багатство, від Бога милість, а від людей шана. У дворі господаря зупиняється небесна зоря, бо «на його дворі та в його хаті дві радості є»:
Ішов, перейшов місяць по небу
Та й зустрівся місяць з ясною зорею:
– Ой, зоре, зоре! де в Бога була?
Де в Бога була, де маєш стати?
– Де маю стати? У пана Івана,
У пана Івана та на його дворі,
Та на його дворі, та у його хаті.
А у його хаті дві радості є:
Перша радість – сина женити;
Друга радість – дочку оддавати;
Сина женити – молодця Миколу;
Дочку оддавати – молоду Наталку;
Бувай же здоров, молодий Миколо,
Та не сам з собою, з отцем і з матінкою,
Із милим Богом, ізо всім родом,
Icy сом Христом, Святим Рождеством.[48]
Господиня в колядках та в щедрівках – це уособлення тихого і мирного родинного життя; вона гарна, спокійна і найкраща в світі жінка, живе серед достатку й розкоші, дає всьому лад і сама виконує деякі роботи: пряде золоті нитки, шиє для чоловіка сорочку, вишиває золоті ризи, біль білить, будить челядь і виряджає її до роботи. Найбільше господиня шанує свого чоловіка, вона не дзвонить ключами, щоб його не збудити. Нарешті господиня вбирається в пишну одежу і кількома возами їде до церкви, де перед нею двері самі відчинились, як ось у цій колядці, що записана в Буковині:
Гой, знати, знати, хто господиня:
В неї в світлиці, як в веселиці,
В неї челядка у золоті ходить,
У золоті ходить, у добрі бродить,
У неї вози все кованиї,
У возах коні все ворониї:
Рано в неділю до церкви їде.
Гой, на перший віз лиш світло клала,
А на другий віз проскури клала,
А на третій віз сама сідала.
Приїхала ж вона перед світлий двір,
Перед світлий двір, перед Божий дім:
Самі ся двери та й отворили,
Всі ся єй святі та й уклонили,
Саме ся світло позажигало,
Самі ся книги та й розчитали:
На райських дверях сам Господь стоїть.
Сам Господь стоїть, три служби служить
В своїй святині за господиню,
За господиню, на ім'я Ялину,
За єй цілий дім, на здоров'я всім![49]
Так оспівуються колядниками господар і господиня, поставлені величальною піснею в ідеальне, вимріяне щастя і багатство. Ідеалізація хліборобського побуту в окремих колядках доходить кульмінаційної точки. В гіперболічних величаннях господар наділений інколи рисами напівмітичної істоти: він зображений сонцем, господиня – місяцем, діти – зорями; до господарського двору приходить сам Бог із святими і віщує врожай, благословляє доброю долею; Бог і святі орють і засівають ниву господаря, а Мати Божа приносить їм полудень.
Колядники цієї групи своєю ідеалізацією хліборобського побуту нагадують обжинки і, як думає Філярет Колесса, мають зв'язок з