А щодо Франкової пісні, що з'явиться через століття після описуваних тут подій, то в ній і справді все так, як було і в часи Ігоря Святославича – ба, ба ще й раніше. Тут Іван Якович як у воду подивився, – і в наші дні так. І в майбутті теж так буде, і завжди про дівчат радісно-захоплено, щемко-ніжно співатимуть:
Ой ти, дівчино, ясная зоре!
Ти мої радощі, ти ж моє горе!
Шлюб – родинний союз (це за тлумачним словником), співжиття чоловіка з жінкою за взаємною згодою. Але життя є життям і в нього свої – хай і неписані – закони та звичаї. Тому трапляється, що шлюб – співжиття чоловіка й жінки – не завжди укладається за взаємною згодою. Адже є шлюб фіктивний, морганатичний (офіційно невизнаний шлюб особи царського походження з особою нижчого походження, який не давав дітям прав престолонаслідування), меркантильний. Тобто корисливий, шлюб заради вигоди й збагачення.
А є ще шлюб з політичних мотивів.
Їй випав останній.
І на нього її згоди ніхто не питав. Батько в першу чергу. Нікому вона не шлюбувала вірність, а любов прийде до неї вже в шлюбі.
Її просто поставили до відома: виходиш, мовляв, за такого-то. Так… треба. І вся тут мова.
Єфросинія була дочкою Галицького князя Ярослава Володимировича, якого на віки прославить «Слово»:
Гей, Галицький Осмомисле,
Княже Ярославе! Ти високо угорі
Сидиш на своєму
Злотокованім столі,
Гори Угорські підперши;
Ти залізними полками
Путь королеві заступив
Й Дунаю брами зачинив,
Метаючи,
Через хмари тягарами,
Суди рядиш по Дунаю;
Скрізь грози твої,
Всіма сторонами
Течуть по землі;
Одчиняєш ти Києву
Кованії брами;
Ти стріляєш із отчого
Золотого столу.
Десь за землями султани.
Кончака ти поганого,
Ти отого кощія
Стріляй, княже-пане,
За Руськую землю,
За Ігоря хороброго
Сина Святослава,
Та за його рани!
Недарма ж Ярослав Володимирович отримав у народі почесне прізвисько Осмомисл. Як визнання його немеркнучого розуму.
Казали (іноді навіть пошепки, з деяким аж острахом, і Єфросинія тому вірила): князь Ярослав справді знає аж вісім смислів! Що воно таке – знати вісім смислів, вона не відала, але коли дивилася на батька, то таки відчувала деякий острах. Тож для дочки рідний батько був як таїна-потайна – вісім бо смислів знає! Єфросинія його аж трохи боялася. Для батька, мабуть, вже й тайн-загадок більше не існує, коли він знає стільки якихось незбагненних смислів! Мати – хоч і княгиня із знаного роду, – все ж була простою, ясною і зрозумілою, а ось батько-князь – загадка із загадок. У Галицькому князівстві він був не такий як усі, гейби не такий! Бо знав аж вісім смислів