– Дослідити Саксайуаман? – уточнив Матвій.
– Не зовсім так, – відповів лорд, встаючи з крісла і підкидаючи в камін кілька полін. – Щоб просто досліджувати Саксайуаман, я б не шукав такого досвідченого і коштовного найманця, як ви. Саксайуаман – це лише зруйновані залишки грандіозних споруд давнини, але неподалік, в глухій гущавині джунглів, знаходяться вцілілі будівлі. Їх неможливо розглянути з супутника, тому що дерева там неймовірно високі й поглинули собою ці непізнані сучасними людьми споруди. Увійти ж до гущавини вкрай складно. Дикі звірі, а найголовніше – корінні жителі тих земель строго охороняють цю таємницю. Ось тому я готовий витрачати великі гроші, щоб отримати результати досліджень.
Лорд на хвилину замовк, надаючи чоловікам можливість вдуматися в сенс його слів, а потім, як ні в чому не бувало, додав:
– Люблю вогонь. Коли дивишся, як горять поліна, замислюєшся про вічне.
Після цих слів Матвій ще пильніше сконцентрував свою увагу на лорді. І цього разу чуття не підвело його. Звичайно, перед ним сидів не вісімнадцятирічний юнак, але і більше ніж тридцять Вільтону не можливо було дати. Не більше ста вісімдесяти сантиметрів на зріст, худорлявий, проте досить міцний. Красиві благородні риси обличчя говорили про знатне походження.
«Але ж зовсім молодий, – промайнуло в голові Матвія. – Цікаво, в такому віці далеко не кожен замислюється про вічне. Можливе, він просто виконавець, а замовник – більш серйозний шанувальник старовини. Хоча сенс? Все ж-таки лорд. І його думки… Ні. Він напевно діє від свого імені. Хм! Не тільки я в простих природних явищах бачу красу, через яку можна відкрити задум всього існування».
– Вогонь, вода, вітер, – протяжно вимовив уголос Матвій. – Все це змушує нас відчути себе чимось більшим, ніж просте смертне творіння, якщо, звичайно, відволіктися від буденності та сконцентрувати розум на подібних думках.
Тепер настала черга лорда зосередити свій щирий інтерес на Матвії. Здавалося, що його відвідали такі самі думки, які хвилину тому крутилися в голові його гостя. Лорд явно не хотів видавати надмірну зацікавленість, і його погляд ковзав ніби крізь співрозмовника. Ніхто з присутніх не смів порушити тишу, що настала. Андрій давно вже нічого не казав, а тільки переводив погляд з лорда на Матвія і назад. Сам же Матвій був дещо спантеличений, тому як зазвичай саме він «сканував» людей своїм внутрішнім інтуїтивним відчуттям, тепер же він перебував у зворотному положенні.
Деякий час по тому легке напруження від тривалої паузи згасло. Лорд помітно розслабився, невимушено розтягнувся в кріслі, витягнувши вперед довгі ноги, і Матвій зрозумів, що він прийняв для себе остаточне негласне рішення про їхню співпрацю.
– Отже,