Жак-фаталіст і його пан. Дени Дидро. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Дени Дидро
Издательство: OMIKO
Серия: Бібліотека світової літератури
Жанр произведения: Европейская старинная литература
Год издания: 1773
isbn: 978-966-03-9691-3
Скачать книгу
всюди, де я була ходила – до сповідальні, до церкви, до садка, до колодязя, до кам'яної лави. Частину цих пошуків я сама бачила, про решту здогадувалась. Не знайшли нічого, але лишилися певні, що таки є щось. Кілька днів мене й далі вистежували, ходили назирці, заглядали скрізь, але марно. Зрештою, настоятелька надумала, що дізнатися правди можна тільки від мене. Якось зайшла до мене в келію і сказала:

      – Сестро Сюзанно, у вас є хиби, але ви не брехатимете. Скажіть же мені правду – що ви зробили з папером, що я дала вам?

      – Я вам сказала, паніматко.

      – Не може бути, адже ви просили в мене багато паперу, а в сповідальні були лише хвилинку.

      – То правда.

      – Що ж ви зробили з ним?

      – Те, що я казала вам.

      – Гаразд, заприсягніться мені святою покорою, в якій ви дали Богові обітницю, що це так, і я повірю вам, не зважаючи ні на що.

      – Вам не дозволено, паніматко, вимагати присяги в такій дрібниці, а мені не дозволено давати її. Я не можу заприсягтися.

      – Ви дурите мене, сестро Сюзанно, і не знаєте, до чого себе цим призводите. Що ви зробили з папером, що я вам дала?

      – Я вже сказала.

      – Де він?

      – У мене його немає.

      – Що ж ви зробили з ним?

      – Те, що й роблять з писанням, коли воно вже використане й непотрібне.

      – Заприсягніться мені святою покорою, що ви весь папір списали на сповідь і у вас його немає.

      – Знову кажу вам, паніматко, що й це справа не важливіша від першої, і я заприсягтися не можу.

      – Заприсягніться, – сказала вона, – а то…

      – Не заприсягнуся.

      – Не заприсягнетесь?

      – Ні, паніматко.

      – Так ви винні?

      – У чому ж я винна?

      – В усьому. Немає нічого, у чому б ви не завинили. Ви вихваляли мою попередницю, щоб мене принизити; зневажали звичаї, що вона вивела, й закони, що вона їх скасувала, а я визнала за потрібне відновити; підбурювали всю громаду; порушували правила, чинили розбрат у душах, нехтували всіма обов'язками, примушували мене карати вас і карати тих, кого ви звели, – це мені найтяжче. Я могла б ужити проти вас жорстокіших заходів, але пожаліла вас, гадала, що ви отямитесь, навернетесь до мене душею; ви цього не зробили. У вашому розумі щось недобре діється, у вас є якісь наміри. В інтересах установи я повинна знати їх, і я знатиму, обіцяю вам. Сестро Сюзанно, скажіть мені правду.

      – Я сказала її вам.

      – Я зараз піду, бійтеся мого повернення. Я сідаю і даю вам хвилину на роздум… Ваші папери, коли вони є…

      – У мене їх немає.

      – Або присяга, що в них була тільки ваша сповідь.

      – Я не можу присягатися…

      Вона хвилину помовчала, потім вийшла й повернулася з чотирма своїми фаворитками. Вигляд у них був несамовитий, шалений.

      Я кинулася їм до ніг, благала їхнього милосердя. Вони кричали всі разом:

      – Ніякого милосердя, паніматко, не давайте зворушити себе – хай віддасть папери або йде з миром.[22]

      Я


<p>22</p>

Жорстока двозначність: слово «мир» (лат. pax, фр. раіх) означає також в'язницю в католицьких монастирях.