Нещоденний щоденник. Роман Іваничук. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Роман Іваничук
Издательство: OMIKO
Серия: Роман Іваничук. Зібрання творів (Фоліо)
Жанр произведения: Публицистика: прочее
Год издания: 0
isbn: 978-966-03-9737-8
Скачать книгу
себе віддав справі нашої Незалежності.

      Свій виступ в Жидачеві я й розпочав з розповіді про Євгена, який ретельно консультував мене під час роботи над романом; а втім, я не забув поганьбити Леоніда Кучму, котрий і донині не дозволяє парламентові визнати УПА воюючою стороною у Другій світовій війні – який же парадокс: український президент став найзатятішим ворогом української національної ідеї! Та чи мало схожого відбувалося в нашій історії? Іванець Брюховецький, наприклад, називав себе найнижчим підніжком і вірним холопом Москви! А наш Іванець рік у рік обманює народ демагогічною брехнею про європейський вибір, а насправді щодня здає вроздріб Україну Росії, та збирається віддати й гуртом: московський імператор Путін уже явно простягає руку по Україну й нічтоже сумняшеся пропонує запровадити в так званому «Єдиному економічному просторі» російський рубль… Ми ж мовчимо й мовчки чекаємо наступної осені, сподіваючись вибрати національного Президента… А тим часом в Україні править бал намісник Путіна посол Чорномирдін: цей русотяп недозволено втручається в політичне життя нашої держави – чи то закликає на прес-конференціях не вступати до НАТО, чи нашіптує до вуха президентові, що не варто демонструвати в Україні фільм Юрія Іллєнка «Молитва за гетьмана Мазепу» або відкривати у Львівській картинній ґалереї присвячену Іванові Мазепі виставку…

      Про такі речі я говорю повсюдно, де тільки мені надають трибуну – давно ж, через політичну необхідність, перестав бути письменником-естетом: дозволити собі таку розкіш не маю права. Говорив про це і в Жидачеві, мій виступ не раз переривали схвальні оплески – я володів аудиторією, та не знав, що в залі затаївся ворожий гадючник…

      Мені вже потім сказали, що під час мого виступу зайшло до залу кількоро людей, які перемовлялися між собою по-російськи й тихо всілися в передні вільні ряди. Був серед них львівський приватний підприємець родом з Харкова несусвітній графоман Олександр Нагорний, який роздавав сусідам свою поетичну книжечку під глупим заголовком «Комуноолігархофреніяда». Мушу зацитувати бодай одну строфу з його поеми, щоб читач знав, з ким я мав справу: «Коли тєльонок б’ється з дубом, цвірінька з радості ягня, наш Круторіг як вдарить руба, то й на Олімпі вмре Фіґня». Ви, мабуть, уже втямили, що це за поет!.. Дехто з присутніх пам’ятав його з минулих виборів до Верховної Ради України: він шельмував з трибун блок «Наша Україна» й особисто Віктора Ющенка – нині ж прийшов з компанією на наш фестиваль, щоб зірвати цей патріотичний захід.

      Отож після мого виступу Нагорний, не питаючи дозволу в голови зібрання, вийшов на сцену й почав паплюжити мене, мовляв я тільки на словах осуджую Президента, а фактично є його апологетом, що у своїх творах я не вивів жодного національного героя, – я сторопів, оскільки таких закидів мені ще не доводилося чути, а зал мовчав чи то не зорієнтований, чи приголомшений.

      Та нарешті зірвався крик: людей дійняла образа і за мене, і за них самих, а нахаба стояв