XIII
ПАН БОНАСЬЄ
У нашій історії, як читач, певно, помітив, була людина, доля якої, незважаючи на її скрутне становище, мало кого цікавила. Цією людиною був пан Бонасьє, невинна жертва інтриг політичних і любовних, які так тісно перепліталися між собою в ті часи, багаті на лицарські подвиги та любовні пригоди.
На щастя – пам’ятає про це читач чи ні, – ми обіцяли не забувати про нього.
Поліцейські, які арештували його, запроторили пана Бонасьє до Бастилії і там, переляканого до смерті, провели перед взводом солдатів, які заряджали свої мушкети.
Бідолашного галантерейника штовхнули в довгий і темний коридор, де на нього накинулися конвоїри, обсипаючи найдошкульнішими ударами і найбрутальнішою лайкою. Поліцейські, побачивши, що мають справу з людиною недворянського походження, повелися з ним, як з останнім волоцюгою.
Десь приблизно за півгодини з’явився писар, який поклав край його мукам фізичним, але аж ніяк не душевним. Він наказав відвести його до кімнати для допитів. Як правило, в’язнів допитували в камерах, але з паном Бонасьє вирішили не церемонитися.
Двоє тюремників схопили галантерейника, перетнули з ним тюремне подвір’я, завели в коридор, де стояло троє вартових, відімкнули якісь двері й увіпхнули його до кімнати з низько навислою стелею, де були лише стіл, стілець і комісар. Комісар сидів за столом і щось писав.
Тюремники підвели арештанта до столу і за наказом комісара відійшли на таку відстань, щоб не чути допиту.
Комісар нарешті відірвався від своїх паперів і підвів голову, ніби бажаючи пересвідчитись, хто перед ним. Він був мало привабливий на вигляд – гачкуватий ніс, жовті гострі вилиці, маленькі, але жваві й проникливі оченята. В обличчі було щось, що нагадувало куницю й лиса водночас. Його голова на довгій рухливій шиї визирала з коміра широкої суддівської мантії, похитуючись, наче в черепахи, що висунула її з-під свого панцира.
Комісар почав допит з того, що уточнив його ім’я та прізвище, вік, фах і місце проживання.
Арештований відповів, що звуть його Жак-Мішель Бонасьє, що йому п’ятдесят один рік, що колись він торгував галантерейними товарами, але тепер покинув цю справу і живе на вулиці Могильників, у будинку номер одинадцять.
Комісар, замість того щоб продовжити допит, виголосив довгу промову про небезпеку, яка загрожує маленькій людині, коли та втручається в політику.
Проте це був лише вступ. А далі комісар докладно розповів переляканому галантерейникові про необмежену владу пана кардинала, цього неперевершеного міністра, цього переможця всіх колишніх міністрів і взірця для міністрів майбутніх, силі якого ніхто не може протистояти безкарно.
Закінчивши другу частину своєї промови і свердлячи яструбиним поглядом бідолашного Бонасьє, комісар запропонував йому подумати про серйозність його становища.
Ці міркування не змусили галантерейника напружувати розум: він усе вже давно обміркував. Він проклинав той день і годину, коли панові де Ля Порту спало на думку одружити