Три мушкетери. Александр Дюма. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Александр Дюма
Издательство: OMIKO
Серия: Шкільна бібліотека української та світової літератури
Жанр произведения: Исторические приключения
Год издания: 1844
isbn: 978-966-03-9745-3
Скачать книгу
що трапилося, і пан де Тревіль заквапився до Лувру. Але він спізнився: король усамітнився в себе з кардиналом, і де Тревілю було сказано, що його величність дуже зайнятий і зараз не приймає. Де Тревіль з’явився ввечері, коли король звичайно грав у карти. Король вигравав, і, зважаючи на те, що він був страшенний скнара, настрій у нього був просто чудовий. Побачивши де Тревіля, він ще здалеку гукнув:

      – Підійдіть-но сюди, пане капітан! Підійдіть, щоб я міг вас як слід вилаяти. Чи відомо вам, що його преосвященство приходив до мене скаржитися на ваших мушкетерів? І він так розхвилювався, що навіть захворів. Що, зрештою, відбувається: ці ваші мушкетери – просто шибайголови якісь, розбійники з великої дороги!

      – Ні, ваша величносте, – відповів де Тревіль, з перших слів збагнувши, на що воно кладеться. – Ні, якраз навпаки: це найдобріші створіння, лагідні, мов ягнята, для яких єдине бажання, запевняю вас, щоб їхні шпаги полишали піхви тільки для служби вашій величності. Але що вдієш: гвардійці пана кардинала весь час їх зачіпають, і бідолашні мушкетери, захищаючи честь свого полку, змушені вдаватися до зброї.

      – Стривайте, пане де Тревіль! – вигукнув король. – Стривайте! Можна подумати, що йдеться про якусь релігійну громаду. Правду кажучи, любий мій капітане, у мене виникає бажання позбавити вас капітанського чину і подарувати його мадемуазель де Шемро, якій я обіцяв зробити її ігуменею якогось абатства. І не сподівайтеся, що я повірю вам на слово. Мене, пане де Тревіль, називають Людовіком Справедливим, і зараз, цієї миті, ми побачимо, чи виправдую я це ім’я.

      – Саме тому, що я покладаюся на цю справедливість, ваша величносте, я спокійно й терпляче чекатиму, якою буде воля мого короля.

      – От-от, – сказав король. – Я не примушу вас довго чекати.

      І справді, картярське щастя невдовзі полишило короля: він почав програвати і не проти був знайти який-небудь привід, щоб – даруйте на слові, бо воно існує серед гравців, – сприснути. А тому за якусь мить король заклопотано підвівся і, ховаючи до кишені чималу суму свого виграшу, сказав:

      – Ля В’євілю, прошу, сядьте на моє місце. Я мушу обговорити з паном де Тревілем одну важливу справу… О, так, тут у мене лежало вісімдесят луїдорів – будь ласка, поставте стільки ж, аби ті, хто програв, не почувалися кривдно. Справедливість – понад усе!

      І він подав знак панові де Тревілю йти за ним. Підійшовши до вікна, різко обернувся і спитав:

      – Так ви стверджуєте, що саме гвардійці його святості напали на ваших мушкетерів?

      – Так, ваша величносте, як і завжди.

      – Як же все це сталося? Розкажіть. Адже ви чудово знаєте, мій любий капітане, що суддя мусить вислухати обидві сторони.

      – Боже праведний! Усе сталося на диво просто. Троє моїх найкращих солдатів – ваша величність добре знає їхні імена і могли не раз оцінити їх відданість, а вони, можу запевнити вашу величність, усією душею віддані своїй службі, – отже, троє моїх найкращих солдатів, добродії Атос, Портос і Араміс вирішили прогулятися разом з одним молодим гасконцем,