В. Болдін, керівник апарату Президента СРСР, помічник генерального секретаря ЦК КПРС, який брав активну участь у подіях серпня 1991 р. на боці ДКНС: «… Ново-огарьовскі посиденьки стали спусковим гачком для багатьох несподіваних явищ в нашому суспільстві… (виділено – О. Б.)».[45]
У цьому контексті події 19–21 серпня 1991 р. у СРСР були зумовлені дією не одного спускового гачка, а двох… По своїй суті це була дуель… дуель між республіканськими та союзними елітами. Якщо більш детально та глибинно, то ця дуель за своєю природою була різнорівневою і різновекторною, адже вона відбувалася одразу по кількох лініях і на кількох ярусах: Горбачов – органи центральної влади СРСР; Горбачов – Єльцин; Центр – союзні республіки; союзні республіки – автономні республіки. На той час республіканські еліти відчули, що Центр «дає слабину» і можна досягнути більшого – стати «повновладними господарями у своїй стороні», а союзні – дедалі більше почали розуміти, що колишній СРСР не просто увійшов у фазу проблемних рішень, а й у геометричній прогресії розпочалась його дезінтеграція, а головне – під ними не лише захиталися владні крісла, але й з’явилася перспектива повної їх втрати… За цих обставин класичного у детективних фільмах випадкового «Бах!!!» було достатньо, щоб усі учасники процесу натиснули на спусковий гачок…
Після серпневого путчу в кабінеті у Болдіна, начальника апарату Горбачова, слідчі прокуратури знайшли у двох сейфах гори папок з текстами розмов Єльцина.
На мою думку, ця дуель увійшла у вирішальну фазу 23 липня 1991 р., коли у Ново-Огарьово під тиском республіканських еліт було заряджено патрон – проєкт Союзного договору, який «з глушником» (з утаємниченими домовленостями) їхні лідери вистрілили у ніч з 29 на 30 липня… За цих обставин М. Горбачов намагався відіграти роль секунданта… але, як не парадоксально, секунданта обох сторін: одним (Б. Єльцину та Н. Назарбаєву) він пообіцяв підписання Союзного договору на сприятливих для них умовах, іншим (О. Бакланову, В. Болдіну, В. Варенникову, О. Шеніну та ін.) у Форосі дав «карт бланш» – «Чорт з вами, дійте» [46]… Оце намагання «бути над процесом» і зіграло з М. Горбачовим у подальшому злий жарт..
Отже, новоогарьовський процес був для М. Горбачова формою налагодження прямих зв’язків із лідерами національних еліт республік з метою прискорення трансформаційно-інтегративних процесів у СРСР, способом вийти з-під контролю центральних союзних структур, площадкою для обговорення і узгодження принципів та методів розв’язання ключових суспільних проблем. Прийняття Заяви «9+1», яка, незважаючи на всі юридичні протиріччя, порушення та неузгодженості, за певних обставин в умовах домінування «політичної доцільності» могла стати основою формування бодай урізаного, але оновленого Союзу, було певним зрушенням