Третя група експертів: «Визнавши федерацію, договір насправді створює не конфедерацію, а просто клуб держав. Він прямим шляхом веде до знищення СРСР. Проводячи цю лінію таємно, неявно, він – подвійно небезпечний, оскільки розмиває усі поняття такою мірою, що виникає державний монстр»[40].
Попри всі можливі варіанти ймовірної заангажованості експертних груп, які теоретично могли б бути близькими до А. Лук’янова та зацікавленими у його прихильності, висновок у них один: запропонований новоогарьовцями проєкт Союзного договору націлений на розбудову не дієздатної федерації (як проголошувалося), а на трансформацію СРСР в аморфну конфедерацію, з подальшою перспективою перетворення її на «простий клуб держав». Цікаво і показово, що оцінки експертів практично співпадають зі свідченнями довіреної особи та радника М. Горбачова Анатолія Черняєва, який у своїх мемуарах засвідчив, що виступаючи 2 серпня 1991 р. стосовно майбутнього підписання Союзного договору Михайло Сергійович, «фактично «засвітив», що мова тепер йде про «вільну конфедерацію незалежних держав»[41].
Саме тому, що офіційно проголошувалось одне («перетворення СРСР у демократичну федерацію»), а по факту мало відбутися інше («створення на базі СРСР конфедерації»), і було обрано такий надзвичайно обмежений формат не обговорення, а «ознайомлення» з проєктом Союзного договору. Після того, як 2 серпня М. Горбачов виступив по телебаченню зі зверненням до народу і оголосив, що Союзний договір «відкритий до підписання», текст договору відправили до республік лише 5 серпня. До Верховної Ради РРФСР він надійшов 10 серпня, а на 20 серпня вже було призначено підписання, після якого договір вступав в силу. Ретельно відпрацьованим був і протокол підписання Договору, який фактично виключав участь у цьому процесі і союзного, і республіканських парламентів; ні слухань, ні голосування в парламенті не передбачалося. Тверезо оцінюючи ситуацію, що склалась, тодішній член Верховної Ради РРФСР В. Шейніс констатував: «Запізнившись з конституційним оновленням Союзу щонайменше на рік, Горбачов та інші члени Ради Федерації небезпідставно поспішали завести корабель у гавань, розуміючи, наскільки небезпечними для нього можуть виявитися навіть легкі хвилі нової дискусії»[42].
Втім цілком уникнути дискусії не вдалося. 15 серпня 1991 р. (за п’ять днів до підписання) у пресі з’явився текст майбутнього Союзного договору (в українській пресі він з’явився взагалі 17 серпня)[43], що викликало значний суспільний резонанс… але часу для розгортання дискусій вже не було… наступав час дій…
Втім, А. Лук’янов вже 16 серпня видав Заяву Голови Верховної Ради СРСР