Філософія передусім допомагає нам призвичаїтися до абстрактного мислення. Усі ми думаємо через абстракції. Наприклад, лікар робить мені щеплення від сказу, навіть не бачивши собаку, який мене вкусив, адже посилається на загальне поняття про собаку (її природу та звички) й знає, що може трапитися, коли він нас кусає. Втім, ветеринар зазвичай опікується певним собакою. Водночас філософ цікавиться не тільки поняттям про собаку, а й поняттям про поняття, тобто підставами, на яких ми виробляємо поняття. Це інколи спонукає філософію працювати над абстракціями, котрі випадають з нашого безпосереднього розуміння, й це змушує нас думати, що філософ живе поза дійсністю. Однак чимало з того, що тісно пов’язане з нашою реальністю (зокрема й багато наукових відкриттів) стали зрозумілими саме через опрацювання на рівнях дуже абстрактного мислення.
Дитина у перші роки свого життя знайома з чихуахуа, мастифом та доберманом і загалом здатна назвати їх усіх «собаками». Наука, досліджуючи структури нашого мозку, готова (або майже готова) відповісти, як та чому це відбувається. Втім, що означає ця ідея «собаки», котру навіть дитина сприймає у перші роки свого життя? Чи є це конструктом нашого головного мозку, котрий однаковим чином функціонує в усі часи в усіх краях? Чи це є дещо таке, що існує за межами світу (платоніки могли б заохотити нас назвати це гіперуранійською ідеєю, хоча сам Платон цього ніколи не стверджував)? Чи це закон природи, який залишиться чинним, навіть якщо випадково всі собаки на цій землі помруть через епідемію й на світі не залишиться жодного собаки як зоологічного об’єкта? Як трапляється, що дитина негайно розуміє, що між вовком і пекінесом існує генетична спадковість, а між пекінесом та смугастою кішкою – ні? Філософ так сформулює цю проблему (як він це робив протягом століть): «Чи існують універсалії, або вони є продуктом культури та мовлення?».
Чим філософія відрізняється від інших дискусій про всесвіт?
В історії людства існували й інші способи реагувати на дива, які його оточували. Візьмемо, наприклад, релігії, які є предметом віри й передаються у формах міфів або одкровень, тимчасом як філософія ґрунтується суто на використанні розуму. Колись існували філософії, які прагнули продемонструвати, що релігійні одкровення не суперечать «здоровому глузду» (згадаймо, як Тома Аквінський розробив п’ять раціональних способів продемонструвати існування Бога), так само як траплялись випадки, коли філософія збурювала критику проти релігій (як це робили Феєрбах та Маркс). Існують також космології, або дещо фантастичні оповідання, про те, як народився всесвіт чи про генеалогію богів (наприклад, у Гесіода). Усі ці «наративи» відрізняються від філософських роздумів, за допомогою яких завжди прагнули дотримуватися того, що вважалося законами нашого розуму.
Сьогодні цей факт знаємо ми, але це було відомо також грекам ще