Хіба ревуть воли, як ясла повні?. Панас Мирний

на всю хату:

      – Гайда, братця! разом погуляємо… Може, жидюга повірить, а може, знайдеться добрий чоловік, почастує… У-ух!.. тяжко мені… гулять хочеться… хочеться битись, боротись… гу-у-у!..

      І давай махати, стуливши кулак, рукою кругом себе, повертаючись то в ту, то в другу сторону – на всі боки… Товариство порозскакувалось по кутках, щоб часом не достав Чіпка.

      – Та ну тебе к нечистій матері!.. – скрикнув Лушня, як увірвав його по плечі Чіпка… – Мов безміном удрав! Вийшов би на двір та об причілок і гамселив, скільки здужав!..

      – Бережись, – кричить Чіпка, – укладу! Як муху роздавлю… – Та, повертаючись на одній нозі, – одно руками махає, як вітряк крилами…

      Товариші зморгнулись, разом кинулись на його. Той за руки, той за ноги, а той за поперек, – насилу положили на долівку. З побитих вікон вирвався несамовитий регіт, гармидер – і розіслався по глухому подвір’ю… Розбуджені собаки стали валувати…

      – Чи ми ще довго отут серед ночі сидітимемо? – як стих трохи регіт, питає Лушня. – Ходім уже куди-небудь, чи що?

      – Еге ж, еге! – одказали Пацюк з Матнею разом.

      – А знаєш, Тимофію, куди ходім? – перегодя трохи, веде річ Пацюк. – До пана!.. Він чоловік добрий, хоч і пан: наділяв нас не раз то сим, то тим, поки ще в дворі були… Невже тепер пошкодує? А комори тепер у його, взиму… повні…