Череттьері Вісдоміні й були його радниками. Він дошкуляв громадянам тяжкими поборами, суд вершив несправедливо, а строгість моралі та людяність, які він на себе напускав, обернулися гординею та жорстокістю. Отже, багатьом громадянам із грандів і зі знатних пополанів постійно загрожували грошові штрафи, смерть і всілякі інші способи пригнічення. А щоб поза містом його правління було не краще, ніж у місті, він призначив для флорентійської территорії за межами столиці шістьох управителів, які гнобили та грабували сільських жителів. Гранди були у нього на підозрі, попри те, що вони ж його підтримували і він багатьох із них повернув на батьківщину. Він не міг уявити собі, щоб благородні душі, які часто можна зустріти серед нобілітету, почувалися задоволеними під його пануванням. Тому він загравав із низами, розраховуючи на те, що з їх допомогою і за підтримки чужоземної зброї зможе зберегти тиранію. Коли настав травень, який у народі зазвичай відзначають святами, він наказав утворити з низів і з бідного народу збройні загони, яким дав гучні назви, роздав прапори та гроші. З них одні урочисто ходили містом, а інші вітали їх із великою пишнотою. Усюди поширилася чутка про піднесення герцога, і до нього почали прибувати французи, а він роздавав їм посади як людям, котрим міг цілком довіритися. Тож незабаром Флоренція не тільки підпала під владу французів, а й стала навіть переймати їхні звичаї та вбрання, бо і чоловіки й жінки наслідували їх без усякого сорому, забувши про вітчизняні звичаї. Але найбільше обурювали в ньому і його прибічниках насильства, які вони, не червоніючи, дозволяли собі стосовно жінок. Так і жили громадяни Флоренції, обурено дивлячись на те, як занепадає велич їх держави, як перекручуються всі встановлення, як знищується законність, псуються звичаї, зневажається всяка пристойність. Ті, хто ніколи не спостерігав зовнішньої пишності монархічної влади, не могли без жалю бачити, як містом урочисто роз’їжджає герцог, оточений кінним і пішим почтом. І для того, щоб іще ясніше усвідомлювати свою ганьбу, були вони змушені висловлювати повагу тому, кого смертельно ненавиділи. До цього ще додавався страх, що викликається частими стратами і безперервними поборами, які терзали та розоряли місто. Обурення і страх громадян були добре відомі герцогу, і сам він теж боявся, але все ж таки удавав, ніби вважає, що всі його люблять. І от сталося, що Маттео Мороццо, чи то для того, щоб заслужити його милість, чи то щоб усунути від себе смерть, доніс йому про змову, що учиняли проти нього родина Медічі та ще дехто з громадян. Однак герцог не тільки не почав слідства у цій справі, а й з ганьбою стратив донощика. Цей вчинок відняв у всіх, хто готовий був інформувати його про небезпеку, всяке бажання робити це і віддав його в руки тих, хто жадав його загибелі. За те, що Бертоне Чіні відкрито обурювався його поборами, він велів відрізати йому язика з таким мучительством, що Бертоне помер. Гнів народу та ненависть до герцога через це ще посилилися, бо флорентійці, які звикли
