І от Зенон, зокрема зі страху перед остготами, почасти бажаючи вигнати Одоакра з Італії, надав Теодоріху право піти проти Одоакра і заволодіти Італією. Той негайно виступив із Паннонії, залишивши там дружніх до нього гепідів, удерся в Італію, вбив Одоакра і його сина, взяв за його прикладом титул короля Італії та місцем свого перебування обрав Равенну, з причин, які змусили ще Валентиніана вчинити так само. І у військових, і в мирних справах Теодоріх показав себе людиною найвидатнішою: у битвах він постійно перемагав, у мирний час осипав благодіяннями свої міста й народи. Він розселив остготів на завойованих землях, залишивши їм їхніх вождів, аби ті керували ними в походах і мирному житті. Він розбудував Равенну, відновив зруйноване в Римі й повернув римлянам усі їхні привілеї за винятком військових. Усіх варварських королів, що поділили між собою володіння Римської імперії, він тримав у їхніх кордонах – самою тільки силою свого авторитету, не застосовуючи зброї. Між північним берегом Адріатики й Альпами він збудував земляні вали й замки, щоб легше було протистояти вторгненням в Італію нових варварських орд. І якби численні заслуги не були на кінець життя затьмарені жорстокістю щодо тих, кого він підозрював у заколотах проти своєї влади, наприклад, убивством Сіммаха і Боеція, людей святого життя, пам’ять його була б гідна найвищого пошанування. Його хоробрість і великодушність не тільки Рим та Італію, а й інші краї західної імперії позбавили безперервних ударів, що їх завдавали постійними набігами варвари, підняли їх, повернули їм досить стерпне існування.
І справді, якщо Італію та інші провінції, що стали жертвами варварів, які розбушувались, спіткали жорстокі лиха, то сталося це переважно за час від Аркадія і Гонорія до Теодоріха. Якщо поміркувати про те, скільки збитків завдає будь-якій республіці або королівству зміна правителя або основ управління, навіть коли вони спричинені не зовнішніми потрясіннями, а хоча б лише внутрішніми чварами, якщо мати на увазі, що такі нехай і незначні зміни можуть знищити навіть наймогутнішу республіку або королівство, – легко можна уявити собі, яких страждань довелося зазнати Італії та іншим римським провінціям, де змінювалися не тільки державці й уряди, а й закони, звичаї, власне спосіб життя, релігія, мова, одяг, імена. Адже навіть не всіх цих лих, а кожного зокрема досить, аби вжахнути уяву найсильнішої духом людини. Що ж відбувається, коли випадає їх бачити й зазнавати! Усе це призводило і до руйнування, і до виникнення й зростання багатьох міст. Зруйновано було Аквілею, Луни, К’юзі, Пополонію, Ф’єзоле та багато інших. Заново виникли Венеція, Сієна,