– До чого тут Семен Нечипорук? – запитав Тарас Адамович.
– Хто? – не зрозумів лисуватий, втупивши вузькі чорні очі в сутулу постать слідчого, який сидів у кутку.
– Семен Нечипорук, – терпляче повторив колишній слідчий Галушко, – майстер-червонодеревник, який мешкав на Олегівській і якого нещодавно там убили.
Молодший примружив очі, проказав ледь чутно:
– Знаєте старого Гавру з Андріївського?
– Знаю, – відповів Менчиць, – скупник краденого.
– То він розпустив плітки. Мабуть, щоб усі кинулися шукати. Складно знайти щось у такому великому місті. А так до кожного торбохвата на базарі дійшло…
Сутінковий Київ – як глибока печера чи замулене озеро. Щоб знайти у ньому – марно пірнати чи сходити вниз, намагаючись навпомацки дістати потрібне. Краще збурити каламутну воду чутками про скарб – тоді з дна може підійнятися дещо справді цінне. Марвіхери та ридикюльники, грабіжники й навіть хипезники розбіжаться тарганами вузькими вуличками з надією вихопити собі хоч крихту здобичі. Ось такі тугодуми з грубезними руками, наприклад, знайшли шафу з ніжками у формі копит. Меблі з останнього замовлення Семена Нечипорука можуть бути розкидані всім містом – і їх уже почала шукати кримінальна верхівка Києва. Це безперечно, інакше б старий лисячий хвіст Гавра не розпускав би чуток.
– То як ви дізналися про шафу на Прорізній?
– Кудлатого той пан найняв вантажником. Ми перевезли шафу з Олегівської на Прорізну й ледь животи не надірвали, підіймаючи її сходами на другий поверх, – буркнув молодший.
– Кудлатого? – перепитав Менчиць.
– Це він про мене, – сказав лисий.
– Коли почули від Гаври, що у шафі з копитами можуть бути смарагди – спершу подумали, що то брехня, – сказав чорнявий.
Той, кого він називав Кудлатим, додав:
– Але потім зрозуміли, що шафи у місті шукають… не останні шніфери…
– Шніфери? – запитала Міра у Тараса Адамовича, коли заарештованих вивели.
– Нічні злодії, зломники. Гер Дітмар Боє наполягає, що назва походить від німецького schniffen — красти.
– Смарагди? – питально глянув на колишнього слідчого Менчиць.
– Не знаю, що сказати, пане Менчиць, – відповів Тарас Адамович. – Хіба що смарагди пояснюють смерть Семена Нечипорука і спосіб убивства. І, звичайно, додають купу нових питань.
Міра дістала віддрукований аркуш із машинки, поклала його на стіл і, перевівши