Нічого в характері не помінялося. Вона ніколи не погрожувала просто так, аби сказати. За словом слідувало діло, миттєво, і це змушувало вважати. Природа наділила Біляву, як більшість повненьких, закороткими руками. І все одно дотягнулася до обличчя кривдника, подавшись уперед і махнувши сильніше. Борода встиг вийти з-під прямого удару, але гострі пазурі все ж зачепили щоку.
– Дура! – Він торкнувся враженого місця, скривився. – От же ж дурепа!
– Здачі дай! – азартно заохотив Ковбой.
– Що у вас тут?
Тепер на вигук дружно повернулися всі троє.
– Знайомі всі лиця.
Надворі на розбитому ґанку стояла молода жінка в довгому темному плащі.
– Підстриглася, – мовив Ковбой.
– Зміна іміджу. Мені пасує?
– Ні, – вставила Білява. – Я тобі не раз це казала.
– Навіть якщо мені не буде чиєї думки запитати, без твоєї обійдуся.
Жінка в плащі скривилася, з неприхованою огидою переступила поріг. Пройшлася передпокоєм, зайшла до зали. Трійця терпляче чекала, поки Четверта прогуляється. Вона тим часом пройшла далі, з глибин почулося:
– Тут нічого не міняється. Я давно казала: бульдозера сюди треба.
– А якби все це раніше розвалили? – уголос запитав Борода. – Думаєш, нічого б не було?
Четверта виринула з темряви. Стала в проймі дверей, аби її бачили всі. Витягнула з кишені цигарки, покрутила пачку в руці:
– Вогонь забула в машині. Хто?
Ковбой розвів руками. Правиця все ще стискала револьвер.
– Це в тебе, може, запальничка? – кивнувши на зброю, гмикнула Четверта.
Відчувши себе нарешті ідіотом, Ковбой заховав зброю за пасок.
– У кого стріляємо? – не вгавала Четверта. – І тема з вогнем актуальна.
Борода вже підносив їй запальничку. Закуривши, Четверта випустила дим у стелю, заявила:
– Тут воняє.
– Тут завжди смерділо, – нагадала Білява. – Тільки тоді чомусь на це не зважалося.
– Тоді, народе, багато на що не зважалося, – кивнула Четверта. – Хто з вас такий сміливий? Кому припекло згадати молодість?
– Тобі. – Борода знову викресав вогник, подивився на рожевий гарячий язичок. – Я міг би здогадатися. Ти не вмієш брехати.
– Ну, скажімо, вмію. Усі присутні тут це знають, – Четверта знову затягнулася.
– Але ти єдина, кого не здивувало наше зібрання, – завважив Борода.
– Логіка залізна, – погодився Ковбой. – Справді, поки тебе не принесло, ми всі здивувалися одне одному.
– Ми давно не бачилися, – нагадала Четверта очевидне. – Ви всі забули: мене ніколи нічого не дивує. Мене важко здивувати.
– Можна, – вставила Білява. – Не така вже ти крута.
– Були часи, коли ти вважала інакше, – третя затяжка. – І так, можна. Але не часто. Не повірите: їхала сюди й знала, кого побачу. Аби ще знати, для чого. І потім, народе… Тут іще не всі.
Ніби у відповідь знадвору почулися швидкі кроки.
– О! – Ковбой багатозначно підніс