– Ні, містере Голмс, справа набагато серйозніша. Адже важливіше запобігти злочинові, ніж вершити правосуддя. Справді жахливо усвідомлювати власне безсилля, коли у вас на очах створюють огидний задум і вам цілком зрозуміло, чим усе закінчиться. Чи може людина потрапити в більш скрутне становище?
– Ймовірно, ні.
– Отже, ви не відмовитеся допомогти моєму клієнтові, інтереси якого я представляю?
– А я й не збагнув, що ви лише посередник. Хто ж головна дійова особа?
– Благаю вас, містере Голмс, не питайте. Я пообіцяв, що добре ім’я цієї людини жодним чином не буде згадане. Його наміри надзвичайно чесні та шляхетні, однак він вважає за краще залишатися в тіні. Мені немає потреби казати, що вам гарантується винагорода й що ви будете повністю незалежні у своїх діях. Сподіваюся, що справжнє ім’я клієнта для вас не таке вже й важливе.
– Мені дуже шкода, – сказав Голмс, – але я звик, щоб таємниця вкривала лише один бік справи. Мати її з обох сторін – занадто складне завдання. Боюся, сер Джеймс, що нічим не зможу вам допомогти.
Наш відвідувач дуже збентежився. Його широке жваве обличчя затьмарила тінь тривоги та розчарування.
– Ви навряд чи усвідомлюєте наслідки вашої відмови, містере Голмс, – сказав він. – Я опинився перед серйозною дилемою. Не маю жодних сумнівів, що ви вважали б за честь узятися за цю справу, якби я виклав вам усі факти. Але я дав слово честі. Чи можу я принаймні розповісти вам усе, що мені дозволили?
– Звісно, але за умови, що мені не доведеться брати на себе якісь зобов’язання.
– Ви, без сумніву, чули про генерала де Мервіля?
– Маєте на увазі героя Гайбера[2]? Авжеж, я чув про нього.
– У нього є донька Віолетта, молода, вродлива, освічена леді, чудова з будь-якого погляду. Саме її, цю приємну, безневинну дівчину, ми мусимо врятувати від кігтів диявола.
– Барон Ґрюнер має на неї якийсь вплив?
– Найсильніший із усіх на світі – кохання. Він, як ви, вочевидь, чули, дуже привабливий чоловік. У нього вишукані манери, приємний голос і якийсь романтичний, таємничий вигляд, який украй полюбляють жінки. Кажуть, що жодна жінка не здатна встояти перед ним, і він уповні з цього користає.
– Але як йому вдалося познайомитися з такою леді, котра займає таке високе становище, як міс Віолетта де Мервіль?
– Це сталося під час мандрівки Середземним морем. На яхті зібралося добірне товариство. Певна річ, організатори цієї мандрівки нічого не знали про справжню репутацію барона Ґрюнера, поки не стало надто пізно. Негідник зблизився з леді й повністю завоював її серце. Чи можна висловити її почуття, сказавши, що вона кохає його? Та вона його обожнює, просто ним одержима. Не хоче