– Ну, щось же треба робити… Ми ж для чогось народилися саме на цій землі.
Макар всміхнувся. Вмостився на килимі поруч із Гоциком з іншого боку.
– Гоцик уже поборовся…
Гоцик зітхнув:
– Аби мені терпіння… І не таке старе тіло під боком. Люди, кажуть, за одну виборчу кампанію на «ферарі» заробляли.
– У якій партії? – спитала Люба.
– У будь-якій… – відповів Гоцик і накрився ковдрою з головою.
Люба всміхнулася.
– А я вірш написала.
– Про партію? – не врубався Макар.
Люба – римою:
– Тонка гілка без коріння не живе і не всихає,
Соловейко, птах веселий, наспівавшись, відлітає.
Розкажи мені, Всевишній, як живеться на чужині?
Чи у веселощах радіє, а чи сумно там пташині?
Бо як так легко летіти від зими, що на Вкраїні,
То чи варто в теплім літі смутком серце їй щемити?
Гоцик відкинув ковдру і нервово:
– Про що були ці вірші? Ні, мені просто цікаво! Як філологу- коневоду.
– Мені не подобаються «солов’ї», які люблять свою землю з безпечної відстані.
– Я можу з’їхати! – образився Макар. – Лишайтеся на пару, патріоти.
Не жартував. Почервонів. Підхопився з килима, заходився речі у рюкзак кидати. Гоцик зітхнув – прощавай, сон. Підвівся. Ухопив Макарів рюкзак, смикнув до себе. Подивився Макарові в очі – ти чого? Макар насупився.
Гоцик знову зітхнув:
– Дурне діло – патріотів шукати. Я вже пробував. У мене інший принцип: я українець. Тобто – воля плюс секс і гарно попоїсти. Нормальна життєва політика. – І Любі: – Чого завелася? Ми з тобою Макару диктувати не будемо. А може, я разом із ним кудись подамся… І тебе прихопимо. Га?
– Маслоу, Любо! Чи у Могилянці не вивчають теорію Маслоу?! – Тепер уже Макар завівся. – Фізіологічні потреби, безпека, соціальна приналежність… А ще що? Згідно з Маслоу, в кожної людини п’ять базових життєвих цінностей! А я тобі нагадаю – повага з боку суспільства і самореалізація. Базові! І де тут моя «база»?
– Я знаю досить багато випадків, коли люди після навчання… – вона непевно.
– Любо, я механік і то розумію, – психанув Макар. – Є система, і є винятки. Системні правила встановлює держава. Винятки – це те, що відбувається всупереч правилам. Так? І що маємо? Молодим тут нічого не світить – це система. Деякі досягають високих стандартів – це виняток. Ти пропонуєш мені усе це полюбити?
– Давайте зробимо свою державу! – запропонував Гоцик.
– Тобі – до Рози Сиґізмундівни! – смикнувся Макар.
Гоцик руками розвів – з якої це радості?
– Тобі ж бійці з автоматами знадобляться, – Макар йому. – Перестріляєте вдвох усіх, хто буде проти вашої держави. Одним патроном.
– Стиць! – розсміявся Гоцик. – Я ж не з Розою державу створюю, а з тобою і Любою, тварюко ти невдячна!
– У нас і так своя держава, – раптом