Вогнепальні й ножові. Сергій Жадан. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Сергій Жадан
Издательство:
Серия:
Жанр произведения: Поэзия
Год издания: 2012
isbn: 978-966-14-4229-9
Скачать книгу
рухи і погляди, їхні слова,

      всі навколишні стіни, дерева, мости.

      Бо нічого не зміниться, і тільки трава

      буде кожного року інакше рости.

      Охорона стояла коло дверей,

      насторожена і перемучена вже,

      і дивилась на тіні поміж дерев,

      розуміючи, кого стереже.

      Ті, в кімнаті, скінчивши свою сівбу,

      добивали зі столу останні пляшки

      й, увімкнувши кожен свою трубу,

      рахували пропущені за ніч дзвінки.

      Й на плечах у них німби, прозорі, як сіль,

      вже запалювалися, мов аварійні вогні,

      щоби їх помітно було звідусіль —

      серед тиші, в тумані, на глибині.

      «Вони сказали: «За що ти тримаєшся, брат?…»

      Вони сказали: «За що ти тримаєшся, брат?

      Мало в твоєму житті було бід і втрат?

      Мало крові й жовчі було в твоєму житті?

      Спитаєш у прокурора, які тобі світять статті».

      Вони заспокоювали: «Не переймайся ти так.

      Ось тобі всі адреси, ось квиток на літак.

      Вигребеш поступово, ти ж не останній псих.

      Потрібно вміти вчасно здати усіх.

      Ти постáрів, брат, тому давай без образ.

      Час змінився на краще – подивися на нас.

      Якщо дуже довго сидіти коло ріки,

      Рано чи пізно вниз попливуть мертвяки».

      Вони говорили про сім’ї та біржовиків,

      про трабли з бюджетом і афганських бойовиків,

      про польський ринок і про китайський прорив.

      Я їх спочатку слухав, а потім заговорив:

      «Я народився в країні, якої немає давно.

      Я сам її знищував і пускав на дно.

      Я ховав цю країну, коли вас ще не було.

      Так що не вам мені розповідати про родинне тепло.

      Я прийшов у цей бізнес з вулиці, ще за совка,

      і точно знаю, що класова рівність —

      найбільш нетривка.

      Я палив кооператорів у вісімдесятих

      і в дев’яностих бомбив фірмачів.

      Я ніде не вчився політекономії,

      і сам нікого не вчив.

      Я вивозив теплих банкірів у приміські ліси.

      Купував губернаторів і продавав голоси.

      Я, на відміну від вас, пам’ятаю про кожну з втрат.

      Бачиш цей шрам, синок? Це на мене впав банкомат.

      Навіть в двотисячних, коли з’явилися ви —

      діти лібералізму, вершники без голови,

      я топив кораблі й переходив босоніж моря,

      доки Варна й Констанца пам’ятали моє ім’я.

      І все, що ви знаєте про католиків та мусульман, —

      лише туман, густий прибережний туман,

      в якому ви губитеся, як піонери в кущах,

      або як невчéна піхота в травневих дощах.

      Немає жодних невірних і жодних святих,

      немає жодних праведних і жодних простих,

      жодних партнерів, жодних, синок, торгів —

      є лише наше сонце, вмерзле поміж снігів.

      Є лише наші жінки, які нам спиняють серця.

      Є лише наша подяка, як вигадка від Творця.

      Подяка, яку відчуває риба,

      коли ріка промерзає до дна.

      Бо там, де для