А проте Кіттен ніколи було думати про чоловіка, її єдиною мрією було хутро. Не дорогоцінне, як у гарних дружин бояр, ні, звичайнісінька кацавейка, облямована кролячим хутром. Кіттен нервувала, коли взимку працювала в крамничці, її трясло від морозу, і навіть влітку вона іноді тремтіла, і тому їй здавалося, що найбільшим блаженством є сховатися в м’якому, теплому хутрі.
Одного вечора, коли вона сиділа в маленькій крамничці з позолоченим карнизом, яка була забита всілякими речами, аж раптом туди увійшов маленький довгобородий чоловік. Він привітався з усмішкою і запропонував їй поворожити. Це був Чес Мессінг, який володів хохма даат та заробляв собі на життя пророкуванням.
Кіттен подякувала. Вона не могла нічого витратити на таку марну річ. Але Чес не здавався.
– Дайте мені банку з берези, – сказав він, – і мені буде достатньо.
– Добре, – вона простягнула йому банку, і він узяв її руку.
– Щастя! – вигукнув він, – яке щастя! Невдовзі ти станеш заможною, ще якою заможною! І чоловік, який чоловік!
Кіттен недовірливо усміхнулася, але не минуло й тижня, як Бар, сват із Ясс, приїхав до Шави Леві. Побачивши його дочку та поговоривши з нею, він мовив:
– Дівчина гарненька, розумна і добра. Заможний Пасхалес шукає таку дружину для свого сина. Це велика родина, якій немає рівних у всьому королівстві. Наречена мусить бути з коліна Леві, і Бог допоміг мені знайти цю дівчину, таку чарівну і такого шляхетного походження.
Кілька днів по тому юний Модрух Пасхалес із Баром приїхали на заручини, через місяць відбулося весілля, і наступного дня Кіттен переїхала як господиня до будинку свого чоловіка в Яссах.
Вона вважала, що їй усе сниться, і боялася, що прокинеться будь-якої миті. Але ні, вона не спала. Пожадливість, яку вона відчула вперше, коли прослинула у велике хутро, що їй подарував чоловік, вона відчувала і коли сиділа в м’яких шкурах у залізничному купе, і коли їхала у візку вулицями Ясс поруч із Модрухом. Коні були запряжені справжні, вона не соромилася, і мармурові сходи в маленькому палаці не провалилися, коли вона підіймалася ними. Ні, це їй не снилося, щастя, яке напророчив Чес Мессінг, було справжнім, вона могла схопити його руками. Вона захоплено торкалася шовкових штор у своїй спальні, меблів, і насамперед золотого соболя, яким була облямована її кацавейка.
Так тривало якийсь час. Здавалося, занепокоєння назавжди зникло, воно ніби ухилилося від передпокою, прикрашеного гіпсовими зліпками стародавніх скульптур та екзотичними рослинами, але поступово воно проникло крізь тріщини в стінах і замкові шпари.
Кіттен Петерсіл жила в достатку, мов дружина набоба, вона більше не тремтіла, і їй достатньо було торкнутися однієї з кнопок зі слонової кістки, які були повсюди, і електрична іскра розносила її накази будинком, щоб привести в рух військо рабів. Її чоловік був лише першим з її рабів. І вона стала неймовірно гарною після того, як народила йому першу дитину, хлопчика. Її струнка фігура ще більш розквітнула, і навіть неприємні плями, здавалося,