Пер Ґінт: А що ж! Як хочеш – прожогом чи в трап?
Жених: І маєш плащ, що робить невидимим?
Пер Ґінт: Шапку-невидку, кажеш, певне, маю.
(Відвертається від нього. Сольвейга іде крізь подвір’я й веде Гельгу за руку)
То ти, Сольвейго? Гарно, що прийшла.
(Бере її за руку)
Тепер підемо погулять, не правда?
Сольвейґа: Пусти!
Пер Ґінт: Чому ж бо?
Сольвейґа: Дикий ти, мов кінь.
Пер Ґінт: Хіба ж то рен не дикий перед літом?
Не будь же горда і ходи зі мною.
Сольвейга: (бере руку назад)
Не можу.
Пер Ґінт: Справді?
Сольвейґа: Ти зовсім підпитий.
(Іде з Гельгою геть)
Пер Ґінт: Узяв би ніж і різав до одного!
Жених: (торкає його ліктем)
А, може б, ти один мені поміг?
Пер Ґінт: До Інгрид хочеш? Де ж вона?
Жених: В коморі,
Пер Ґінт: Так-так… Мені б ти небо отворив…
Жених: Не міг би ти піти собі до чорта?
Пер Ґінт:
(раптом його осяйнула думка, говорить тихо, сильно)
Вона в коморі!
(Наближується до Сольвейги)
Ах, ті очі вені!
(Сольвейга хоче йти, але Пер заступає їй дорогу)
Боїшся, може, що я мов бурлака?
Сольвейга: (швидко) Ні, ні, ти справді так не виглядаєш.
Пер Ґінт: Я, правда, трохи вийшов з рівноваги,
Та це було з досади тим, що ти
Мене пошила в дурні. Ну – ходім!
Сольвейга: Не можу, Пере, може, й проти волі…
Пер Ґінт: Кого ж боїшся?
Сольвейга: Батька.
Пер Ґінт: Чистий сміх!
Твій батько певне з-поміж тих,
Що уха вниз спускають раз у раз.
Сольвейга: Не знаю, що сказать тобі на це…
Пер Ґінт: Бо ви сектанти всі, молитвотреби,
Твій батько, мати, може, навіть ти.
Чого ж ти вмовкла?
Сольвейга: Дай мені спокій!
Пер Ґінт: О, ні!
(Приглушеним, але сильним і грізним голосом)
Я в троля замінюсь страшного
І прийду в опівніч до ліжка твойого.
Як вчуєш, що драпає щось, то не думай,
Що кітка, а знай, що це я –
Кров вип’ю, ввійшовши, мов змора, у дім,
А Гельгу з кістками і косами з’їм!
Бо знать тобі треба, що я вовкулак –
Кусатиму в руки і плечі, мов рак.
(Раптом міняє голос і благає)
Гуляй зі мною, Сольвейг!
Сольвейга: (сумно глянувши на нього) Ти недобрий!
(Іде в хату)
Жених: (знову вертається)
Корову дарую за поміч…
Пер Ґінт: Гаразд!
Пропадають за хатою. Тієї самої миті з майдану виходить юрба народу, більшість п’яних. Крик і замішання. Сольвейга, Гельга та її батьки стають з іншими старшими людьми на порозі хати)
Кухар: (до коваля, що йде на чолі юрби)
Не зачіпай!
Коваль: (скидає куртан) Поміримось на клуби!
Пер