Остаточну ліквідацію УПА на Закерзонні та виселенську акцію окреслено назвою «Операція “Вісла”», яку очолив генерал Стефан Моссор.
До операції «Вісла» покликано п’ять дивізій піхоти (16 полків) і шосту дивізію корпусу внутрішньої безпеки, а також допоміжні сили – разом, за офіційними даними, – 17 440 чол. війська та 500 міліціонерів [8, c. 2]. Для порівняння: на терені повітів Сяноцького, Ліського та частини Перемишльського, де проживало 38 тис. українців і діяло вісім сотень УПА (800 вояків), – зосереджено щонайменше 20 тис. польського війська і кілька тисяч радянських та чехословацьких солдатів [8, с. 2].
Це була брутальна пацифікація мирного і безборонного населення. У першому етапі, який тривав до кінця травня 1947 р., операційна група «Вісла» доконала переселення українців з повітів: Березів, Ліско, Перемишль, Сянок і знищила частину сотень УПА, підпорядкованих під курені «Байди», «Рена», які діяли на цих теренах. У кінцевому звіті операційної групи «Вісла» подано, що за період з 20.04. по 24.07.1947 р. УПА втратила 1335 чол., в тому числі 543 вбитими (на теренах УРСР – 24), 564 взято в полон, а 228 страчено [8, с. 2].
Про силу УПА і страх перед нею засвідчили дії ворогів, коли до так званого «очищення лісів» у 1946–1947 рр. вони змушені були застосовувати регулярне військо, в тому числі й авіацію. Це був страх перед заслуженою карою за нелюдські злочини, вчинені над мирним українським населенням Закерзоння.
Примусове переселення українців з Польщі до СРСР не можна, зрозуміла річ, розглядати як питання втікачів або як евакуацію. Переселення здійснено внаслідок радянсько-польського договору про обмін населенням, що його підписано 9 вересня 1944 р. Цей договір був, у першу чергу, внутрішньою справою двох держав, його підписали без урахування думки як українського населення, що залишилося в Польщі, так і польського населення в Україні. З України могли переселятися згідно з Угодою ті громадяни, які були польськими підданими до 17 вересня 1939 р. Щоправда, тільки польської або єврейської національностей. А з Польщі до УРСР повинні були переселятися українці, піддані Польщі, але які з діда-прадіда проживали на своїх етнічних українських територіях.
Хоча на практиці переселення українців з Польщі здійснили польські комуністи (Польський Комітет Національного Визволення), думка про таке вирішення українського питання в Польщі не була чужою і представникам польських політичних угруповань у Лондоні. Ідея радикальної розв’язки українського питання в Польщі полягала в тому, щоб погодити з урядом СРСР або УРСР питання про примусове виселення українського населення з південно-східних районів Польщі взамін на поляків з СРСР.
Беручи участь у реєстрації і перевірці українців, що переселялися, працівники НКВС мали не допускати проникнення на територію УРСР українських націоналістів. Ця категорія була приречена тільки на смерть. У перших рядах українських націоналістів стояла інтелігенція, яка не стала на коліна і відстоювала