«Я голюся одним і тим самим лезом вже шостий тиждень», – додав він для більшої правдоподібності.
Черга трохи просунулася вперед, і знову зупинилася. Вінстон повернувся до Сайма. Вони взяли жирні металеві таці, які лежали у кінці прилавку.
«Ти вчора ходив дивитися, як вішають полонених?» – запитав Сайм.
«Я працював, – байдуже відповів Вінстон, – думаю, скоро це будуть показувати у кіно, там і подивлюся».
«Ой, ну теж мені, порівняв. Це ж зовсім інші враження», – сказав Сайм.
Його глузливий погляд ковзнув по обличчю Вінстона. Здавалося, що його очі так і говорили: «Я знаю тебе, я бачу тебе наскрізь. Я дуже добре знаю, чому ти не пішов на страту цих в'язнів». Сайм був жахливим фанатиком та ортодоксом, і завжди говорив з якоюсь відразливою зловтіхою про повітряні атаки на ворожі міста, про тортури і зізнання думкозлочинців, про страти у підвалах Міністерства Любові. Вінстон у таких випадках завжди намагався змінити тему розмови, наприклад, на тему особливостей новомови. Це була рідна стихія Сайма, і тоді він перетворювався на авторитетного та цікавого співрозмовника. Вінстон злегка повернув голову, щоб уникнути погляду великих темних очей.
«Непогане видалось повішення», – задумливо сказав Сайм. «Я думаю, краще, коли вони не зв'язують їм ноги. Мені подобається дивитися, як вони брикаються і борсаються. І, найголовніше, коли наприкінці у них з рота вивалюється язик, такий синюшний, майже фіолетовий. Це мене дуже тішить».
«Наступний!» – закричала пролка у білому фартусі з черпаком у руках.
Вінстон і Сайм просунули свої підноси у вузьке віконце. На кожний швидко поставили звичайний обідній набір – металева миска з рожево-сірим шматком тушкованого м'яса, шматок хліба, кубик сиру, чашка кави «Перемога» без молока і одна таблетка сахарину.
«Он там є місце, під телеекраном», – сказав Сайм. «І давай по дорозі візьмемо ще по стаканчику джина».
Джин подавали у порцелянових кружках без ручок. Вони пройшли через переповнену їдальню та поставили свої таці на металевий стіл, де хтось залишив жирну калюжу з м'ясної підливи – бридка на вигляд каламутна рідина, схожа на блювотиння. Вінстон взяв свою кружку з джином, на мить зупинився, щоб зібратися з духом, і проковтнув все за один раз. Змахнувши сльози з очей, він раптом зрозумів, що голодний. Він почав наминати тушковане м'ясо ложка за ложкою, роздумуючи над тим, що в цій кашоподібній субстанції йому періодично траплялися в'язкі рожеві згустки, які, ймовірно, були якимось наповнювачем з м'ясним смаком. Вони мовчки їли