Царівна (збірник). Ольга Кобилянська

«У неділю рано зілля копала…» Кобилянська занурює читача у первісний міф і говорить про те, яку біду приносить природі зустріч з «іншим». Кобилянська також продовжує аналізувати владу материнського інстинкту. Вона, зокрема, розводить духовну іпостась матері-виховательки і біологічно-фізіологічну роль матері-породіллі. Дві матері має Тетяна у повісті «У неділю рано зілля копала…». Втративши свою рідну дитину, циганка Мавра стає другою матір'ю для дівчини – з «безграничною невгасаючою любов'ю циганки до тієї дитини, яку, вибавивши змалку, уважала майже за свою». І Тетяна «слухала насліпо всіх приказів чорної приятельки своєї» – «часто навіть проти волі самої Іванихи Дубихи». Дубиха володіє зовнішнім світом дівчини, вона є лише свідком її душевних мук, між тим коли Мавра стає співучасником драми, яка розгортається в душі Тетяни, названої нею Туркинею.

      Кобилянська як письменниця була спеціально зацікавлена у ситуаціях помежівних, перехідних – у них проривається те несвідоме, що впливає на людські долі і культурні ситуації. Таким лімінальним локусом стає, наприклад, «сусідній» ліс, у якому Сава вбиває свого брата Михайла. Метафізична сила лімінального часопростору пов'язана із силою роду. Вбивство у «сусідньому» лісі страшне тим, що є загрозою для роду: там брат став убивцею свого рідного брата. Загрозливою для роду є і любов Сави до Рахіри, адже ця любов – з інцестуальним забарвленням, бо Рахіра – сестра Савина.

      Ольга Кобилянська – одна з тих українських авторів, яка піднесла складні питання індивідуального і національного культурного самовизначення. Сліди після дарвінівського біологізму, з одного боку, і романтичної натурфілософії і культурософії, з другого боку, тісно переплітаються у її творах. Культурологічна утопія авторки стосується модерного європейського українства і спрямовується до поєднання духовного аристократизму і «мужицтва», природи і культури. В категоріях соціокультурних така утопія означала народження «будучності» – модерної, європейської ідентичності, шлях до якої – «пізнання своєї власної сили через призмат правдивої інтелігенції, культури, до пізнання, може, й великого призначення свого народу», як скаже Кобилянська у повісті «Через кладку». її жінки – творці і жертви такої «будучності» водночас.

      Тамара ГУНДОРОВА

      Царівна

      Своїй матері

      Марії з Вернерів Кобилянській

      посвячує авторка

      І

      Я родилася 29 падолиста…

      Старі люди і сонники кажуть, що цей день – день недолі. Може. Однак мені не хочеться в те вірити. Я рада би приглянутися кожній речі до дна, я бажала би про все ясно думати, на все ясно дивитися – адже кожна проява має свої причини й наслідки, все підлягає строгим законам, лише ми не дуже на це зважаємо. Ми не дуже доходимо причин деяких прояв, що далися би не раз змінити на добре… Ні! Ми кажемо, що все має своє призначення і так мусить бути!..

      Але