Інакший різновид жінок-матерів подібний до відьми, як, приміром, мати Анни: «Вона була дуже погана, оця її мати. Передні зуби виставали у неї з рота, як клики. Сорочка на грудях була вічно розп'ята, а білий рушник на голові завсіди перекривлений. Виглядала, коли б і не глянути на неї, як п'яна або як би що лише з кимсь билася». Такий контраст ще більше підкреслюється біблійно-непорочним образом її доньки Анни. Мати Анни натомість підкреслено вампірна. Вампірність і монструозність підкреслені і в образі Рахіри, під впливом якої Сава «м'як, ослабав і тратив усяку волю».
У «Землі» Кобилянської підкреслено біблійні імена її персонажів – Марія, Іван (Івоніка), Петро, Анна, Михайло, Рахіра (Рахіль), так само як і біблійна історія Каїна і Авеля, перенесена в буковинське село, нагадують сакральний міф про жертву «сина чоловічого». Біблійний міф, однак, трансформований Кобилянською у новий культурний міф – міф про розрив природного кола обігу, що його уособлює земля з її циклічністю, і народження нового культурного героя, відірваного від землі. Таку перспективу уособить син Анни та Михайла, який розірве фаталізм долі людини, прив'язаної до землі, адже він поїде вчитися до міста. Власне, переборення свого зв'язку із землею, розривання пуповини, що в'яже персонажів повісті Кобилянської до роду і до природи-матері, іншими словами, проклін матері-землі, який кидає Івоніка, стають шляхом до осягнення культурного виміру поступу, що відкриється, імовірно, для сина Анни та Петра. «Нема йому що до землі прив'язуватися, – урадили батьки, – вона іноді лише самого горя приносить! Нема що до неї приростати! Вона не кожного щастям наділяє! А старий Івоніка, що про се довідався, оживлено піддержує їхню думку», – говориться у повісті.
Така проблематика «Землі» Кобилянської перегукується з творами Василя Стефаника, який говорив на початку XX ст., що відчуває, як селянський світ лежить, як породілля, у муках, бо народжується новий світ, у якому «мужицтву» судилося пережити не одне випробування.
Переборення природного й інстинктивного зв'язку із землею не випадково у повісті «Земля» пов'язується з темою материнської любові, яка зближується зі станом божевілля. Надмірність любові визначає емоційні потрясіння Марійки. Соціально і культурно вона цілком пасивна: усе вирішує старий Івоніка. Марійка громадить, збирає добро, мріє про онуків, говорить до чоловіка на «ви». Як майже всі жінки у повісті, Марійка сприйнятлива до містики, вірить у ворожіння і передчуття. Це, так би мовити, особлива жіноча природа, розсіяна по всій повісті. Але Марійка, як і інші жінки, не ототожнюється із землею, хоча традиційна архетипна символіка землі – годувальниці, колиски і могили – має жіночі означення. Міфологема «земля» у Кобилянської