В Україні патріарх пробув більше півроку. Він надав статус ставропігії Київському братству, відвідав Трахтемировський козацький монастир, Черкаси, Канів, інші козацькі райони. Довге перебування Феофана викликало незадоволеність польської влади, лунали навіть заклики заарештувати його, проте у результаті патріарший візит пройшов без яких-небудь ускладнень. Наприкінці літа 1620 року в Києво-Печерському монастирі відбувся розширений з'їзд духівництва, в якому брали участь представники козацької старшини і шляхти. На ньому православне духівництво звернулося до Феофана III з проханням посвятити в єпископський сан українських ієрархів. Знаючи про те, що на території Речі Посполитої правом призначати єпископів володіла виключно королівська влада, патріарх довго коливався і погодився тільки після того, як Сагайдачний від імені Війська Запорізького гарантував йому захист. 6 жовтня 1621 року в братській Богоявленській церкві патріарх посвятив межигірського ігумена Ісаю Копинського в сан перемишльського єпископа, а через декілька днів – ігумена Київо-Михайлівського монастиря Іова Борецького в сан Київського митрополита, Мелетія Смотрицького в сан Полоцького архієпископа, а також призначив п'ять єпископів до Полоцька, Володимира-Волинського, Луцька, Перемишля і Холма. Таким чином, завдяки політиці Петра Сагайдачного і духівництва в Україні була відроджена православна ієрархія.
Польський уряд опинився в подвійному положенні. З одного боку, подібні кроки православних йшли врозріз з його політикою примушення до уніатства і були прямим порушенням законів Речі Посполитої. У тому самому 1620 року Сигізмунд III видав указ про арешт архієпископів Борецького і Смотрицького як «турецьких шпигунів». Проте з другого боку, власті дуже розраховували на козацтво як на могутню військову силу і в той момент сваритися з ним не бажали. Саме тому укази про арешт православних ієрархів носили швидше декларативний характер і до реального їх втілення справа не дійшла. Надалі кілька разів робилися спроби знайти релігійний компроміс, на 1629 рік було навіть заплановано проведення погоджувального православно-уніатського з'їзду, на якому повинні були бути вирішені спірні питання. Проте цього разу польська влада, розуміючи, що подібний з'їзд буде не в її інтересах, зробила все, щоб цей з'їзд не відбувся.
Хотинська битва
Хотинська битва не тільки для української, але і для світової історії стала прикладом бою, де як союзники брали участь дві сторони, які прийнято вважати антагоністами – поляки і запорожці. Насправді таких сумісних боїв козаків і поляків було немало. І зокрема, за часів гетьмана Петра Сагайдачного – фігури для української історії більш ніж значної.
Він став гетьманом у 1606 році. У всій достатньо бурхливій діяльності Петра Сагайдачного чітко є видимими три основні доктрини – війна з турками і татарами, шлях компромісів з Польщею, боротьба за збереження і розвиток українського православ'я.
У