Вірші з поду (збірник). Петро Мідянка. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Петро Мідянка
Издательство:
Серия:
Жанр произведения: Поэзия
Год издания: 2012
isbn: 978-617-7060-06-1
Скачать книгу
духовної поживи!

      Цегольнянські капури знаємо

      І камелії на вікні.

      Інформатику ми вивчаємо,

      Власну історію – ні!

      Шпацеруємо всі по варошу,

      Попід явора чи каштан,

      По Нодькапошу чи по Шарішу —

      Се байдуже сьогодні нам!

      І Корзо, і піцца, і п’яца!

      Боже, яка мішанина.

      ОЧІ ЖАННИ САМАРІ

      33…, 33…, 33…, 33…

      Відіпхну хну,

      Розстебни кольором душу.

      Натурщиця – то вторинно

      33…, 33…, 33…, 33…

      Рогівка очей…

      А в мене окулярів рогівка…

      А я в феєрії твоїх очей

      Козі зіниць, коло вій присівши

      Але 33…33…33…33…

      Та це 100 й пан Огюст,

      Жанно, закрий свої очі від моїх поганих…

      Лиш в коханої. Очі такі ще

      Дорідні знайду в

      21…, 21…, 21…, 21…

      БЕСІДА ЗІ САМАРЯНКОЮ

      Єдина біблійна натурщиня над

      Моїм столом…

      Мимо долі своєї проведу тебе.

      Засичить сварка жіноча опівнічним селом,

      З одного ребра – на дванадцять ребер.

      Самарянко моя, де ти зараз є,

      В травневому небі планерять кажани.

      З ким поділим натруджене серце моє,

      Самарянко, скажи, самарянко, скажи.

      ГАЗЕТНИЙ КІОСК

      Ми тут грозу лиху перечекали,

      Купили вишень ранніх

      І їмо.

      Ликера Полусмакова.

      То десь читали

      Афішку мокру з давнього кіно.

      І жінка-таїна, чужа така, зухвала,

      От з дозволу проголосить тост

      В периферії інтелектуали

      То само допит, мука і склероз.

      Село – кіоск, новини і химери…

      Розумно кокетує, хилить вбік…

      Чим

      Не Шевченкова, теперішня Ликера,

      Категорично думає про світ.

      Лямур, амора – бабські пересуди.

      Поезія… се божевілля, звих.

      Йдуть до кіоска бройгелівські люди.

      Але чомусь обходишся без них.

      «ЛЯЖЕ ОСІНЬ В БІЛУ ДОМОВИНУ»

      Михайло Носа

      Ляже осінь в білу домовину,

      Самовбивця-осінь – явору на спину.

      Поклади нa плечі, не закрий обличчя

      Най запахне хмелем в мене на опліччі.

      Зведениця-осінь любаси заплачуть,

      Сіпаються губи зовсім вже дівочі,

      Стогне олень стогне, сам та без любові.

      Нащо то, Мигалю, такий жаль великий

      Нині світ за любку є небез’язикий.

      Нині проти любки, завтра – проти друга…

      Скотиться в Тересву поосіння туга.

      Ой, дай не дай закрити оленячі вічка,

      Бо в моїй оселі запалає свічка.

      Та Мигалю, та Мигалю, гей Михайле, «дину»

      Чому осінь не спалили, закопали в глину,

      Чому лиш не лишили білу домовину.

      РЕМІНІСЦЕНЦІЯ НА ПЕРШУ АКВАРЕЛЬ Ф. Манайла

      «ГУЦУЛКА З БЕСАГАМИ»

      Ясіня-Керешмезо. Станційна таблиця.

      Вода прямо з Тиси у склянці густа.

      На лавиці