Тьма і проліски. Андрій Процайло

Він хотів гордо підняти голову, вдихнути якомога більше кисню, прагнув відчути себе Кимось з великої букви, бути не просто маленьким днем. Йому по цимбалах було, які звершення його ждуть – добрі чи погані, він мав бути на коні – а дівчатка, кольорові, наче райдуга, підставили дню свої голівки – бери, катайся, допоки дівчата чогось прагнуть. Допоки не загрузли в суєті, буднях, чорно-білому світі.

      – Ти не повіриш, але ти розбурхала гниль. Зчинила переполох у царстві трясовиння. Хтось директрисі доніс, що ти зірвала пару. І образила історика. Директриса має проблеми вдома, чоловік її п’є безпробудно, тому потребувала розрядки. І зібрала нараду. Тебе би виключили з коледжу за аморальну поведінку, якби історик випадково на шабаш не забрів. Почув, у чому річ, – і обурився. Гнув, кажуть, такими матюками, що всі педагогічні технології червоніли. Захищав тебе. Директрису довбнею назвав.

      – А вони колись разом в університеті у Львові вчилися, – вставила своє Оксана. – І з достовірних джерел мені відомо, що історик до неї мав симпатію. А вона його не схотіла. Вибрала його друга. Музиканта. То він тепер їй концерти й влаштовує. Бібліотекарка, вона подружка директриси, асистентка зі зняття стресу, вислуховує її при бокалі, каже, що вона жалкує за істориком…

      – Коротше, – Яна перехопила естафету оповіді, – історик просвіщав педраду, що якби побільше таких Вередунів, як ти, то, може, вже на двадцятому році незалежності Україна би заявила, що вона є. А не чекала б, аби хтось її помітив і визнав. Словом, на порядку денному: ти – на виключення, історик – на невідповідність займаній посаді. Директрису «довбня» заїла сильно, – дівчата зареготали. – Ні, ну вона справді на довбню схожа. Особливо, коли собі волосся розпушить. Ну правда ж?