Стосовно Надсяння, то тут переважав відкритий зверху двір, у якому житлові і господарські будівлі розташовувались вільно або були частково поміж собою зблоковані. Спорадично траплялись окремі варіанти зімкнутих дворів.
Дводільні та тридільні оселі у класичному варіанті в Надсянні траплялися доволі спорадично. Натомість переважали дворядові житла, у склад яких конструктивним і компонуючим елементом входив зруб-п’ятистінок («хата» / «ванькир», «хата» / «комора»). Широко побутували домівства, у яких в одному блоці з хатою розташовували стайню, а в сінях виділяли пекарню (у дворядових житлах остання, зазвичай, займала місце ванькира). Здебільшого переважали планувальні схеми: «хата» / «ванькир» + «сіни» / «пекарня»; «хата» / «ванькир» + «сіни» / «стайня»; «хата» / «ванькир» + «сіни» / «пекарня» + «стайня» та ін.
Панівною технікою будівництва на основній території Надсяння була каркасно-дильована. Стовпи каркаса («стопи») зарубували в підвалини («підлоги») або встановлювали на камені. У верхній (часто і в нижній) частині стовпи до горизонтальних елементів каркаса (підвалин, платв) додатково закріплювали бантинами (навскісними брусами). Слід зазначити, що тут (особливо в південній частині) каркас відзначався специфічними рисами. Зокрема, масивні горизонтальні риґлі між стовпами встановлювали не посередині стін, а ближче до верху (на відстані 30–70 см від платв). Причому, здебільшого, при влаштуванні стелі риґлі відігравали суттєву в конструктивному сенсі роль – на них опиралися сволоки чи стеля. Стіни каркасно-дильованих будівель вкривали клинцями чи навскісною дранкою і виправляли грубим шаром глиносоломи. Зрідка на теренах Надсяння траплялись каркасно-вальковані чи городжені хворостом житла, а в окремих варіантах – і глинобитні (безкаркасні). У селах Старосамбірського району траплялися житла із зрубними стінами специфічної конструкції – так звана «хата на пристінних стовпах»[25]. Подібно, як і на Опіллі, піч споруджували в житловому приміщенні у традиційному місці, а пічний отвір із припічком повертали в бік пекарні.
Стелю робили із «гибльованих» дощок, вкладених упритик. Її могли підтримувати поздовжні, поперечні сволоки чи комбінації з одного поздовжнього «ґраґара» і кількох поперечних «бельків». Дахи робили чотирисхилими на кроквах. Їх вкривали солом’яними сніпками колоссям вниз.
У північно-західному локальному етнографічному районі, який замешкували батюки, у другій половині ХІХ – на початку XX ст. сформувався своєрідний комплекс народної будівельної культури[26]. Незважаючи на досить значну віддаленість від Бойківщини