Амарук звернув погляд на затягнуте небо. Крізь сірі хмари проблискувала брудна жовтизна пригашеного сонця. На горизонті – тільки сосни, розгойдані вітром. Біла мовчазна рівнина. Кілька воронів описують кола. Засніжені гори вдалині. Амарук заплющив очі. Він почав мимоволі тремтіти. Не міг зрозуміти, чи він не марив, чи то були насправді вовки, а чи духи, що вели його до смерті. Розповідав же йому дід, що ті, хто проводить забагато часу серед снігів, божеволіють і починають гнатися за примарами.
І він що, витратив один з двох останніх набоїв, щоб вистрілити у привида? Він спадав з розуму чи був близький до смерті? Чим або ким був Нуджуактутук? Ці плями вдалині були вовками, каменями, травою, нічними жахіттями?
Амарук уважно подивився на долоні. Розтиснув і знову стис. Пальці слухалися. Він підійшов доторкнутися до стовбура сосни. Помацав грубу кору, голки. Він відчував. Усвідомлював. Ні, він не помер. Він глибоко вдихнув. Крижане повітря різонуло легені. Не важило, чи він живий, чи мертвий, чи збожеволів, а чи ні. Він повинен був виконати своє призначення: вполювати Нуджуактутука й не зупинятися, доки не досягне цього.
Я почав ходити по понеділках і середах на збори добрих хлопчиків. Хайбо кілька разів сходив зі мною та облишив. Як і просив мене Карлос, я більше не сперечався з ними. Спробував навіть зрозуміти їхнє бачення світу. Неможливо. Це як спілкуватися з чужинцем, що з’явився з давньої епохи й розмовляв незрозумілою мовою. Їхні доводи ґрунтувалися на маніхейському розумінні Біблії. Вони спотворювали й висмикували з контексту будь-яку фразу чи вірш, аби захистити свої позиції.
На кожній зустрічі один із членів групи виходив наперед викласти якусь тему. Вони обговорювали, а радше змикали лави довкола свого нетерпимого кредо. Після того приходив якийсь «експерт», щоб нас просвітити. Більшість запрошених доповідачів були священниками, благочестивими чоловіками або жінками, відданими Церкві. Одні цікавіші за інших, але такі ж фанатичні. Їм була притаманна суміш суперечливих переконань. З одного боку, кожна дія приписувалася волі божій: «Бог цього хотів», але з другого – диявол чаївся в кожному закутку землі, вичікуючи слушної миті, аби спокусити людину й потягти її до пекла. Добрі хлопчики вважали, що диявол по крапелині просочується в сучасний світ, розбещуючи людство й віддаляючи його від бога. Необхідно було стати йому на заваді. Вони очолювали євангелізаторський і проповідницький авангард, який мав зупинити стрімке падіння роду людського.
Однієї середи, коли збори завершилися, Умберто попрохав мене підготувати наступний виступ. «Вибери тему на свій смак, – сказав він, – і викладеш її у понеділок. У тебе чотири дні на підготовку».
Того